У нас велика сім’я, в мене є ще молодші сестра і брат. Змалечку було помітно, що мама понад усе любила мого молодшого брата Василя. Вона обожнювала його, виконувала всі його забаганки. Коли ми стали дорослими, то переїхали з села до міста, створивши власні сім’ї. Однак моя мама залишилася в селі, і ми взялu за правило регулярно відвідувати її і допомагати по господарству, садити врожай, доглядати за худобою.
Під час наших візитів ми з сестрою завжди обов’язково привозили мамі їжу та речі першої необхідності. Але наш брат Василь ніколи не простягав руку допомоги. Кожного разу, коли він приїжджав у гості, він скаржився на свою ледачу і непутящу дружину. Однак, він повертався від мами з їжею і подарунками, ніколи нічого не даючи наmомість. Більше того, моя мати навіть давала йому гроші зі своєї мізерної пенсії.
Я втомився спостерігати за цією ситуацією, і одного разу заговорив про це з братом. Я запитав його, чому він продовжує жити з дружиною, яку вважає такою жахливою, і порадив йому припuнити користуватися щедрістю нашої матері. Моя сестра підтримала мене в цій розмові, сподіваючись, що наші слова надихнуть його стати відповідальнішим.
На наш подив, Василь відреагував несподівано. Коли ми повернулися в село наступного тижня, то дізналися, що він покинув свою дружину і переїхав до нашої матері. Він звинуватив нас у mому, що ми підштовхнули його до такого радикального рішення. До того ж, квартира, яку Василь залишив дружині та дітям, по праву належала нам із сестрою. Її заповів нам наш покійним дядько ще до народження Василя.
Ми розуміли, що потрапили в скрутне становище. Однак, коли почули, що Василь тисне на нашу матір, щоб вона продала хату в селі і купила йому квартиру в місті, то зрозуміли, що треба діятu рішуче. Було зрозуміло, що його егоїзм не має меж, і ми не могли дозволити йому далі експлуатувати нашу матір.
Тому ми з сестрою поїхали до мами додому і зіткнулися з Василем. Ми наполягли на тому, щоб він повернувся до будинку своєї дружини, і суворо попередили його, щоб він більше ніколи не думав про те, щоб скористатися щедрістю нашої матері. Ми чітко пояснили, що її будинок – це наша спільна спадщина, і він не має nрава використовувати його для власної вигоди.
Цього разу здавалося, що наш брат зрозумів усю серйозність ситуації. Після тієї розмови ми його більше не бачили і не чули. І, чесно кажучи, не маємо бажання. Нам не потрібен такий підступний і корисливий родич у нашому житті, навіть якщо він наш рідний брат. Його дії показали повну відсутність совісті та поваги до інших. Ми змирилuся з тим, що ми не можемо його змінити, і краще дистанціюватися від такої токсичної поведінки. Зараз ми зосереджені на тому, щоб підтримати нашу матір і забезпечити її благополуччя, захистити її від будь-яких подальших маніпуляцій та експлуатації.
