Я з дитинства була відповідальною та заощадливою. Старалася кожну копійку відкладати, щоб купувати щось вартісне та потрібне. Батьки хвалили мене й заохочували до такої поведінки. Заробляти почала досить рано репетиторством. Допомагала однокласникам, а там вже діло пліток. До мене почали звертатися учні інших класів. Тож на власні потреби вистачало.
В університеті я писала курсові та дипломні. Згодом знайшла роботу онлайн, де теж почала отримувати непоганий заробіток. Після випускного мені вдалося влаштуватися на гарну посаду, зарплатня відповідна.
Перший час жила біля батьків, потім почала орендувати квартиру, поки не назбирала достатню суму грошей для покупки власного житла. Хоч куплена квартира й була невеличка однокімнатна, але мене розпирала гордість – все сама.
Окрім мене батьки мали ще одну дочку. Мілана була зовсім іншого поля ягода. З дитинства вона звикла до постійної уваги та турботи. А ще знала, що будь-які її забаганки виконуватимуться. Мені здається, що батьки її розпестили самі того не розуміючи. Вступити на державну форму навчання Мілана не змогла, тож кожний семестр доводиться платити чималеньку суму грошей. Щоб батькам не було клопітно, я допомагаю оплачувати один семестр.
Мілана все сприймає як повинність. Навіть дякую мені жодного разу не сказала. Вона безсоромно замовляє собі дорогі подарунки на день народження, може зателефонувати посеред ночі, бо їй не вистачає грошей, щоб розрахуватися в барі чи за посиденьки у ресторані. Я постійно виручала молодшу сестру та коли зустріла Кирила життя змінилося.
Вперше я задумалася про власну родину. Дівчина я вже не молода, Кирило хороший хлопець. Ми швидко знайшли спільну мову. Я знала, що ці стосунки серйозні й можуть привести до весілля. Тому почала відкладати гроші на урочистість. Мілана не розуміла, що безвідмовну карточку заблокувало. Тобто я більше не могла оплачувати всі її “хотілки” та виручати у скрутний момент. Єдине, що ще могла – оплачувати навчання.
Коли Мілана в черговий раз зателефонувала, щоб попросити грошей, я вперше відмовила. Ох і розлютилася вона. Почала кричати, обзивала мене егоїсткою та скнарою, казала, що я погана сестра й людина. Та ще багато всякого бруду вилилося на мене того вечора. От і отримала подяку за багаторічну допомогу.
Я розповіла батькам про прикрий випадок між нами й пообіцяла, що цей рік їм ще допоможу, а далі нехай говорять з самою Міланою. Вона вже давно не мала дитина й спроможна знайти собі підробіток. Не буде ж вона весь вік сидіти на шиї батьків. Сподіваюся, вони зроблять правильні висновки й не триматимуть на мене зла. З Міланою на разі я не спілкуюся. Чекаю, коли вона переосмислить свою поведінку й попросить вибачення.
