З початком карантину людям довелося пристосовуватися до нових умов життя. Постійне носіння маски неабияк виснажує, але ці обмеження не вимушені, а необхідні, якщо не хочете підхопити якої зарази.
Обмеження діяли скрізь, в тому числі це стосувалося й громадського транспорту. Зазвичай я добиралася на роботу на маршрутці. Вранці завжди було людно. Розраховувати на вільне місце – марна справа. Їхали ми, як сардини в банці, але не скаржилися. Як-то кажуть: «Краще погано їхати, ніж добре йти». Та з початком коронавірусу все змінилося.
Тепер у громадський транспорт не впускали без маски, а кількість місць була обмежена, щоб не допустити масового скупчення людей. Це був понеділок, на зупинці зібралося багато охочих поїхати на маршрутці. Я прекрасно розуміла, що місця всім не вистачить. Можливо іншого б дня, пішла на роботу пішки, але на вулиці стояв лютий мороз й з неба падали пухнасті сніжинки. За такої погоди я точно не встигну, тож мала надію вскочити в транспорт.
Водій, що зупинився на зупинці, виявився дуже співчутливим, поглянувши на погоду, попри заборону, він дозволив зайти у маршрутку усім без винятку. Ми не знали, якими словами йому дякувати. Та все ж знайшовся один незадоволений. Чоловік сидів на задньому сидінні й почав погрожувати водієві. Мовляв, він доповість куди потрібно й того виженуть із роботи за порушення правил. Бачте, той чолов’яга боявся захворіти, от йому і не сподобалося, що в транспорті багато людей.
Варто відзначити, що сидів він без маски, тож сам був ще тим порушником порядку. Люди швидко закрили рота невдоволеному пасажиру. Щоб убезпечити його від хвороби, просто витурлили на вулицю. Нехай пройдеться на морозі, тоді всі віруси позамерзають разом із ним.
