Роман добре знає, що таке важке дитинство. Переконався на особистому досвіді, коли залишився без батьків й потрапив до дитячого будинку. У віці 4-ох років мама з татом загинули в автомобільній аварії. Рома дивом залишився живий, ні подряпинки не було на ньому, коли їх знайшли. Інших родичів сім’я не мала, тож хлопчика відправили до дитячого будинку.
Довгий час він не міг звикнутися з думкою, що залишився один в цьому жорстокому світі. Хоч вихователі й старалися бути з ним люб’язними та добрими, але ніщо не зможе замінити дитині материнської любові та ласки. Нічого Рому не радувало, кожен день у цьому місці був гіршим від попереднього.
Якось хлопця покликала до себе директорка, щоб познайомити з подружжям. Звали їх Павло та Катерина й вони одразу не сподобалися Романові. Відчував він щось недобре, коли дивився на цих чужих людей. Вибору у нього не було. Хлопцеві пояснили, що це його нові батьки й він мусить поїхати з ними додому. Як він може прийняти цих людей за батьків, якщо вони навіть близько не стояли з його рідними мамою й татом.
Як і очікував Роман, Павло та Катерина виявилися поганими людьми. Вони часто сварили хлопця, змушували виконувати усю хатню роботу, а коли до них приходили в гості – відправляли дитину на вулицю й наказували не повертатися поки у них гулянка. Часом траплялося, що Рома сидів на лавці під будинком до світанку, холодний та голодний, він не знав куди податися та де шукати допомогу.
Сусіди стали помічати, що до хлопця ставляться не належним чином й повідомили в органи опіки та піклування. Після декількох незапланованих візитів та розмов із Романом було прийнято рішення про його вилучення з прийомної сім’ї.
Павло та Катерина особливо не засмутилися. Коли Романа забирали назад до дитячого будинку вони сказали: «Ну і добре! Все одно за нього платили копійки!» Звісно, хлопець усе прекрасно почув. Ось така вона правда життя. Ніякої сім’ї він більше не матиме, усе у світі дорослих зводиться до грошей.
Усвідомивши це правило досить рано Роман вирішив, що потрібно багато чого досягти. Він не хоче стати таким же егоїстичним та меркантильним, як ті страшні люди, з якими йому довелося жити. Треба зосередитися на навчанні, вступити до університету й влаштуватися на гарну роботу. Тоді він не знатиме потреби в грошах й сам про себе дбатиме.
Сумлінню вихованця варто позаздрити. Він дійсно повністю присвятив себе навчанню. Поки інші хлопці бігли у двір, щоб пограти в м’яча або хованки, Роман сидів у кімнаті й багато читав. На заняттях виконував завдання найпершим й навіть іншим почав допомагати. Усі зусилля Романа виправдали себе – він вступив до університету на факультет права.
Довгі 5 років навчання й нарешті він висококваліфікований спеціаліст з червоним дипломом. З роботою проблем не було. Його взяли одразу. Першою клієнткою Романа стала Іванна, яка згодом погодилася вийти заміж за чоловіка.
Життя складалося якнайкраще, але щось гнітило дівчину. Роман запитав відверто, оскільки не любив таємниць. Іванна зізналася, що має дитину, але її колишній чоловік не дозволяє їм зустрічатися. Вивчивши матеріали справи Рома подав апеляцію до суду. Надавши нові докази, чоловік зумів виграти справу й дочка Іванни змогла повернутися до матері. Іванна боялася, що Рома не захоче виховувати чужої дитини. Чоловік поспішив заспокоїти дружину: «Чужих дітей не буває. Я знаю, як важливо жити в повноцінній родині та як важко виживати самому».
На разі подружжя готується вдруге стати батьками. Рома мріє про велику та щасливу родину, Іванна розділяє погляди чоловіка.
