Насправді ніколи б в житті не зміг подумати, що така доля спікає саме мене та мою родину. І насправді дивлячись правді у вічі, я цілковито беру на себе відповідальність за всі вчинені мною негаразди. Готовий відповідати за весь той біль, який я приніс в життя моєї дружини, нашої маленької донечки та батьків, як моїх, так і дружини.
Почалось все до біса банально. Я влаштувався на нову роботу, познайомився там з чудовим колективом, почав більш тісно спілкуватись з деякими колегами. Серед них була і дівчина. Років двадцяти п’яти, як я тоді гадав. На той момент я вже чекав на другу дитину, та був дуже щасливим в шлюбі. Першій малечі було вже три рочки. Це така маленька радість, яка сяє на весь дім, та змушує тебе посміхатись, навіть тоді, коли над головою грозові хмари. Я любив малечу. Більше ніж себе, більше ніж дружину, понад усе на світі, та був впевненим, що моє життя стабільне, ні що, та ні хто цього не змінить. Дружина в мене також була золота. Вона хоч інколи й прискіпувалась, та то було більше для профілактики, ніж рисою характеру. В мене завжди був свіжий одяг, гарно випрасувані сорочки, чистий дім, доглянута дитина та смачнюча вечеря із декількох страв на столі. Мені гріх було жалітись. До декрету дружина займала гарну посаду, та без прирікань пішла в декрет, навіть вдруге. Хоч й розуміла, що потім доведеться працювати в декілька разів більше, щоб нагадати втрачені можливості.
Коли я прийшов в нову фірму, де мені пообіцяли набагато більшу зарплатню, я гадав, що в мене все ще більше налагоджується. Але як же я помилявся. Насправді озираючись назад, я б з таким задоволенням все покинув, та ніколи б не пожалкував про такий вибір, та як ми всі знаємо, час назад не повернеш. Тож, з перших днів роботи я потрапив в певне коло спілкування. Там була ця дівчина Марина. На перший погляд, вона здалась мені привітною, доброю та щирою. Та я ще ніколи так не помилявся. Та ще та відьма була. Певно навіть в прямому сенсі слова. За руку не зловив, стверджувати не буду, та діло явно не чисте.
З першого ж дні роботи помітив її надмірну до мене увагу. На додачу до всього, нас почали ставити разом у спільні проєкт. ми почали проводити дуже багато часу разом. В тому рахунку і відрядження. Робота до пізньої ночі, спільні вечері їжею на замовлення, або канапками з того, що було на спільній кухні. Якось навіть не помітивши цього, я почав ставитись до Марини інакше, ніж до просто колеги. Вирішальним стало спільне відрядження мало не на місяць в іншу країну, де ми мали представляти нашу компанію на міжнародній виставці. ПО її закінченню ми випили вина. На голодний шлунок вистачило одного бокалу, щоб сп’яніти. Тоді ми провели всю ніч разом. Коли я на ранок прокинувся, та зрозумів, що накоїв, хотілось дерти на голові волосся. Додому повертався паніці та з параноєю, що дружина дізнається. Розлучення з нею це те, чого я не хотів найбільше в світі.
Після відрядження ми з Мариною поводились як нічого не було. Звичайні колеги. Минув місяць, та ввечері, коли ми з родиною вже вечеряли, в двері постукали.
– Добрий вечір, а Ігор тут живе?
– Так, а ви хто? Tакий пізній візит.
– А, та я ж колега, потрібно з Ігорем обговорити дещо по роботі, не хвилюйтесь. До речі, я Марина. – жінка посміхнулась та протягнула руку.
В мене по тілу пробіг холод. Намагаючись не показувати виду, я запросив Марину до свого кабінету, дружина пішла годувати доньку. В глибині душі я вже прекрасно знав. в чому справа.
– Ну що ж, кажи, чого прийшла? Ти ж сама прекрасно розумієш, що та ніч була випадковістю.
– Випадковість, чи ні, а от тест показує, що ти будеш батьком. – Марина кинула на стіл тест на вагітність з двома полосками.
– Ти зараз жартуєш? Ти хоч розумієш, що робиш?! В мене скоро буде друга дитина, дружина на останньому місяці! Чим ти думала, коли сюди йшла?!
– А ти чим думав? не правильно мене звинувачувати в тому, де винні ми обоє. Та давай до справи. Заміж я явно не хочу, дитину цю також. Є два варіанти. Або ти її забереш до себе, або віддам в притулок. Позбуватись навіть не мрій!
На цьому Марина розвернулась, та пішла, на останок побажала дружині гарного вечора.Ох, яка ж лицемірка! Мені стояв просто дуже нелегкий вибір. Якщо розповім все дружині, як воно є, вона піде від мене, та навіть не буде дізнаватись подробиць. Що ж я накоїв?! Ходити навкруги, придумувати історії, що я хочу всиновити чужу дитину, яка потім стане на мене схожою – теж ідіотизм. Лишається чекати поки дружина народить спокійно, та розповідати, йти з повинною. Допустити, що моя кров буде в притулку в жодному разі не можна.
В першу чергу я пішов до батьків. Спершу до своїх, потім до дружини. Розповів, все як є, просив допомоги. Батько коханої вивів мене на вулицю, якомога далі від тещі та гарненько нам’яв боки. Було за що, згоден. Моя мати теж вліпила мені декілька ляпасів. Батько просто почав мене зневажати. Це було помітно в кожному його погляді та чути в кожному слові. Насправді я цілковито розумів, що накоїв, та легше від того не було. Перенести морально ті слова, що мені говорили найближчі було дуже складно. Я почувався найбільшим покидьком цього світу. ТА хай там що, батьки дружини почали придумувати, як пом’якше піднести це доньці. Для неї це буде великим стресом. Мене їхня поведінка дуже здивувала. я гадав, що вони мене проженуть відразу, як тільки рота відкрию, та виявилось, що підтримують більше, ніж мої власні. Певно, та навіть точно скажу, що це через доньку. Ат вони спокійно могли мене прогнати. В грошах вона не мала б недостатку, в підтримці та допомозі також.
– Зруйнувати все набагато простіше, ніж вибудувати. Гадаю, ти все це сам вже знаєш. Хіба та ніч вартувала того, щоб ти ночі на проліт голову ломав, як зробити так, щоб донька від тебе не пішла прихопивши двох дітей? Головою потрібно було думати, головою.
