Моя родина була досить заможною. Ну як, не такою, що купувала все не дивлячись на цінники, а просто ми добре жили, та могли дозволити себе трішки побалувати. Мене це повністю влаштовувало. Батьки давали мені кишенькові гроші, проте в обмеженій кількості. Тобто дали суму грошей на місяць, а ти витрачай як вважаєш за потрібне. Коли я став дорослішати, батько почав навчати мене, як заробити гроші, щоб я розумів їх ціну. Водночас завжди говорив, що гроші це ресурс, який ти можеш відновити найшвидше, а от людяність та здоров’я – ні. Гарно думай, перед тим, як обрати. Чомусь тоді мені ці слова так запали в душу. За цим правилом я й жив. Гроші були важливі, проте не головні.
У мене був найкращий друг, ми познайомились ще в садочку. Так товаришуємо по сьогоднішній день. Його родина була з тих, у кого цінність грошей стояла вище всього. Тобто коли їх мало, ти не бачиш перед собою іншої цілі, як побільше зекономити та заробити. Звісно, я завжди повторював Саші, щоб він трішки змінив світогляд, але той завжди говорив, що мені його не зрозуміти, адже в мене їх вдосталь. На всі мої аргументи хлопець не звертав уваги. Одного разу ми навіть мало не зруйнували дружбу.
У Саші з’явилась дівчина. Марина. Вона ніби й непогана була, проте щось мені в ній не подобалось. Через місяць я зрозумів що. Саша постійно намагався й догодити. Влаштувався на підробіток, щоб купувати їй квіти та водити на побачення. Хоч це й було тяжко, проте я бачив, який він був щасливий. Дівчина ніколи не відмовлялась від подарунків, та могла попросити в нього кишенькові гроші, хоча знала, що вони могли бути в нього останні.
Останнім часом я помітив, що вона намагається більше зі мною спілкуватись, жартувала та посміхалась. Я ігнорував, та не придавав тому значення. Але надалі її знаки уваги ставали все більш очевидними. Сашу це турбувало, він ходив без настрою, інколи грубив мені. Хоча в чому була моя провина?
Якось Марина пришла до мене додому. Постукала у двері та з безневинним личком сказала, що Саша сказав почекати на нього тут. Думаю, ну гаразд, якщо Саша сказав, то нехай. Ми сіли дивитись телевізор. Я написав другу, вирішив перепитати, чи це так. Довго не було відповіді. Дівчина ж в цей час не втрачала часу. Вона взяла мене за руку, подивилась в очі, та зізналась в коханні. Мені вже було противно. Далі її слова про мого друга взагалі добили.
-Ну ти ж знаєш, Саша мені багато дати не може, а мої потреби не маленькі. Ти мені дуже подобаєшся, я б хотіла бути з тобою. Ти хороший, з хорошої родини.
–Геть звідси, Марина. Ти меркантильна та бридка людина! Я розповім про нашу розмову Саші. Надіюсь, ми з тобою більше ніколи не зустрінемось!
Марина розпсихувалась, та пішла геть. Сказала, що я ще пожалкую про свої слова. Саші я все розповів. Той спершу не повірив, говорив, що я його обманюю. Бо мені теж подобається Марина. Добре, що я мав відеокамери зі звуком вдома.
