Я мав сина від першого шлюбу. Мати Романа покинула нас, коли хлопчикові виповнилося 2 роки, тому вихованням дитини я займався самостійно. Втомлений постійними обов’язками та проблемами, одного разу вирішив зробити собі відпочинок. Хлопчика залишив сестрі, а сам пішов до ресторану. Хотілося просто посидіти в тиші й насолодитися самотністю.
Мій план провалився, коли я побачив її. Красиву зеленооку дівчину з надзвичайним рудим волоссям. В серці щось кольнуло, я зрозумів, що закохався. Дівчина сиділа не сама, а з подругою чи сестрою. Я набрався сміливості й підсів до незнайомок. Вечір ми провели разом й Ліля (моя прекрасна незнайомка) дала свій номер телефону.
Уже через чотири місяці я мав дружину, а Роман маму. Через рік після одруження у нас народилася спільна дитина – донечка. Олеся була тихою та спокійною дівчинкою. Ромка спершу ревнував та після серйозної чоловічої розмови допомагав нам із немовлям.
Роки швидко минали. Олесі підросла й Рома став дорослішим. Я розраховував, що син захищатиме та дбатиме про меншу сестру, але діти не ладнали. Дуже часто дочка поверталася з двору плачучи. Одного разу зізналася, що Рома та його друзі прозиваються з неї через рудий колір волосся. «Ржава» – таке прізвисько придумав її брат.
Я зрозумів, що потрібно втрутитися. Ввечері, поки дружина була зайнята приготуванням їжі, а Олесі робила уроки, взяв сина з собою до магазину. Рома зрозумів, чому ми пішли лише вдвох, але першим розмову розпочати не наважувався. Я також тягнув інтригу. Зайшов у відділ іграшок. Запитав у сина, яку б він хотів подарувати сестрі. Він вказав на маленького ведмедика.
-Що робитиме Олеся, коли отримає від тебе іграшку?
-Думаю, вона зрадіє.
-Правильно, сину, на її обличчі з’явиться посмішка. А що вона робить, коли чує від тебе образливі прізвиська?
–Плаче – тихо відповів Роман.
–А ти якою б хотів бачити свою сестру – сумною чи веселою?
-Веселою.
-Думаю, ти зробив висновки й більше ми не повернемося до цієї теми.
Ми з Ромою швидко повернулися додому. Він одразу побіг у кімнату до сестри. Через декілька хвилин Олеся вибігла з радісною посмішкою на обличчі.
-У мене найкращий братик у світі!
Роман стояв за її спиною й теж посміхався. Думаю, син усвідомив свою провину перед сестрою.
З того часу Олеся більше не поверталася додому заплаканою. Декілька разів мені скаржилися батьки Роминих друзів, мовляв, мій син, дає стусанів їхнім дітям. Я знав причину й обіцяв поговорити з сином. Звісно Рому я не сварив, адже він захищав свою сестру.
