У нас завжди забирають найкращих. При чому це відбувається так раптово й в ту мить, коли ти точно не чекаєш.
Я був закоханий в Мілану з першого дня знайомства. Ми тоді були дітьми, вона зі своєю родиною переїхали в сусідній будинок. Моя мама пішла вітати нових сусідів, а я разом з нею. Мілана мала довге русяве волосся, великі зелені очі й красиву посмішку. Зазвичай я проявляю себе, як сміливий парубок, але в мить нашого знайомства застиг на місці й слова вимовити не міг.
Мені було 12, що може бути в голові у дитину в такому віці. Я надіявся, що те почуття, яке зародилося в мені згасне та з роками воно розгоралося з новою силою. Десять років ми були найкращими друзями. Я завжди був поруч. Розділяв із нею усі успіхи та невдачі. Жалів, коли вона вперше впала з велосипеда й розбила коліно, а потім – коли вона вперше закохалася і їй розбили серце.
Не знаю в яку мить, але вирішив, що більше не можу тримати свої почуття в собі, тому в усьому їй зізнався. Боявся, що вона розсердиться, втече й ми більше не побачимося. Натомість Мілана мене поцілувала. «Думала ти ніколи не наважишся». Кохання виявилося взаємним, того ж дня ми повідомили батькам, що одружуємося.
Уже через три місяці після весілля я дізнався, що стану батьком. Доля продовжувала засипати мене подарунками й невимовно тішився. Горе підкралося у мою сім’ю несподівано. Дружина подарувала життя нашій любій донечці, але своє втратила. Мене не стало із нею того дня, але я мусив знайти в собі сили жити заради дочки.
Той короткий час, що ми провели разом – найкраще, що було в моєму житті. Я все б віддав за можливість ще раз почути її ніжний голос, доторкнутися до тендітної руки й поцілувати такі солодкі губи. У мене на руках лежала маленька копія Мілани, дочка посміхалася до свого татка і я посміхнувся у відповідь. Я пообіцяв собі тієї миті, що зроблю все можливе аби посмішка ніколи не сходила з обличчя нашої Надійки.
