Я завжди була відповідальною та серйозною. Тож коли вступила на навчання до університету, батьки зі спокійним серцем відпускали мене з дому. «Це ж наша донечка, вона точно не наробить дурниць». Вони були настільки впевнені в мені та моїх успіхах, що я не могла похитнути цієї віри.
Навчалася гарно, відвідувала усі лекції, вчасно виконувала завдання. Успішно здавала заліки та іспити. Викладачі мене поважали, одногрупники просили допомоги. Серед них був і Сергій – прогульник та двієчник. Його не цікавило навчання, він радше здобував освіту для батьків, а не для себе. Саме тому часто прогулював та мав «хвости».
Сергій попросив мене допомогти йому закрити сесію. Я не хотіла займатися з таким хлопцем. Ніякої серйозності та бажання, ну чим я могла йому допомогти. Та він був таким наполегливим, а коли почав розповідати, що чекатиме на нього вдома в разі відрахування, погодилася.
Ми багато часу почали проводити разом. Сергій відкрився геть з іншої сторони. За маскою веселого та безтурботного хлопця ховався добрий та чуйний чоловік. Сесію він здав з першого разу й запросив мене відсвяткувати таку подію. Я очікувала, що це буде гучна вечірка в компанії його друзів, тому здивувалася, коли в ресторані на мене чекав лише він.
Сергій влаштував нам романтичне побачення. Він був прямолінійним, тому одразу зізнався у своїх почуттях. Я відповіла взаємністю. Через два місяці ми одружилися. Батьки сильно здивувалися, адже не очікували від своєї зразкової дитини такого вчинку, проте на заваді не ставали.
Кохання осліпило мене. Якщо спершу я щиро вірила, що Сергій може бути гарним чоловіком, то згодом переконалася в іншому. Його єство взяло гору. Чоловік продовжував жити повним життям. Вечірки, гулянки, друзі, інші жінки. Він так часто повертався додому на підпитку та в губній помаді, що я втомилася рахувати й слухати міфи про те, що це було востаннє. Ще до закінчення університету ми розлучилися.
Своє наступне кохання я зустріла на роботі. Ігор працював у фірмі, куди я прийшла влаштовуватися на роботу. Саме він проводив зі мною співбесіду. Я так хвилювалася, долоні пітніли, не могла зібратися. А він веселив мене жартами й заспокоював. Через два дні мені зателефонували, щоб повідомити про прийняття на роботу.
Я й не сподівалася, тож вважала, що це заслуга Ігоря, він повірив у мене та дав можливість проявити себе. Перші місяці я завзято працювала та вчасно здавала всі завдання. У мене не було помилок у роботі, я швидко навчалася та швидко отримала перше підвищення. З Ігорем ми спілкувалися, як гарні друзі, поки чоловік не перетнув цю тонку межу, запросивши мене на побачення.
Пов’язувати роботу та особисте – жахлива ідея, але чоловік мені дуже подобався, тому я погодилася. Наші побачення проходили легко та невимушено. Мені подобалося бути в компанії свого колеги. Час ніби зупинявся й не існувало нічого, окрім нас. Схоже, я знову закохалася.
Поспішати, як у першому випадку, я не хотіла, проте доля вирішила інакше. Уже через місяць наших стосунків я повідомила хлопцеві, що вагітна. Ми одружилися й стали жити разом. На роботу я так і не повернулася. Невдовзі після народження першої дитини завагітніла другою. Своє життя я вирішила присвятити дітям.
Не можу сказати, що послугувало причиною, але ми з Ігорем стали чужими людьми. Він все частіше затримувався після роботи, його відрядження стали регулярними, а тепло нашого ліжка уже дано вивітрилося. Я не дурна, одразу зрозуміла, що маю суперницю.
Ігор мав сміливість розповісти все самому. Я подала на розлучення, хоч чоловік і був проти. Разом із дітьми повернулася до батьків. Очікувала на підтримку, але натомість почула: «Дружина має бути терплячою та вміти закривати очі на деякі ситуації. Тобі вже за 40, хочеш решту свого життя бути одною?» Запізно мати вирішила вчити мене премудростям шлюбу. До чоловіка я так і не повернулася, але не маю наміру ставити на собі хрест.
