Я росла у звичайній родині. Батьки жили від зарплати до зарплати. Грошей вистачало лише на найнеобхідніше. Купити продукти, оплатити комунальні послуги, аптека, мої гуртки на цьому й все. Потрібно чекати наступної платні.
Все ж мама якось примудрялася відкладати кошти на «чорний день». Завдяки цьому ми могли дозволити собі влітку поїхати на відпочинок. При чому кожних канікул відвідували все нові місця. Я була щасливою й не скаржилася на своє життя. Батьки давали мені все, на що були спроможні.
На жаль, їхні стосунки не склалися ще з самого початку шлюбу. Та обоє вперто продовжували грати щасливе подружжя заради мене. В 12 років, мама повідомила, що тато більше з нами не житиме. Вони розлучаються. В це було важко повірити, адже я ніколи не бачила, щоб вони сварилися або не спілкувалися. Тоді ненька пояснила, що це нормально, просто бути друзями у них виходить набагато краще.
Після того, як батько пішов, жити стало складніше. Я сильно за ним сумувала, не вистачало наших жартів та звичайних розмов. Перший час він навідувався та брав мене до себе на вихідних, а згодом наші зустрічі припинилися. У папи з’явилася нова сім’я.
Мама вдруге заміж не вийшла. Вирішила, що одного разу цілком достатньо, щоб зрозуміти – самотність не така страшна, як про неї розповідають. Мама вкладала в мене всю свою любов та майстерність. Викладач за професією, вона вчила мене іноземних мов й постійно повторювала про необхідність хорошої освіти.
Я закінчила університет, влаштувалася на роботу перекладачем. Жити стало краще, адже тепер і я робила свій вклад у наше життя. Правда, жили ми все в тій же старенькій квартирі, з подертими шпалерами, вицвівшими шторами й зламаним диваном. Мама цього не соромилася, а я не мала бажання нікого запрошувати до нас в гості.
Одного разу на роботі я познайомилася з Дмитром. Фірма його тата замовляла у нас переклад на відому книгу. Підписавши контракт, хлопець запросив мене на побачення. Ми почали зустрічатися. Він був ідеальним у всьому. Я більше уваги почала приділяти своїй зовнішності, купувала косметику, змінила зачіску, оновила гардероб.
Мама звісно це все помітила й зрозуміла причину таких змін.
-І коли ти нас познайомиш?
-Це ти про що?
-Доню, твоя мама теж колись була молодою. Ти закохана. Як звуть мого майбутнього зятя?
-Його звати Дмитро й не називай його зятем, ще дуже рано.
-Як скажеш. Я рада за тебе.
Мені самій хотілося познайомити маму з хлопцем, але я соромилася запрошувати його в гості. Боялася, що побачивши ті умови, в яких ми живемо, він втече й не захоче більше зустрічатися. А кликати рідних для знайомства до ресторану, рахунок якого оплатить Дмитро, теж не варіант.
Одного разу мене спіткала невдача. Дмитро підвіз мене додому в той момент, коли мама поверталася з роботи. Побачивши нас разом, вона підійшла до машини й привіталася з Дімою. Запросила в гості на чай. Хлопець радісно погодився. Я не знала, що вигадати й нічого не придумавши, приречено пішла за ними.
Дмитро не звертав уваги на убогість квартири. Він, по господарськи, прийнявся допомагати мамі накривати на стіл. Потім вони весело розмовляли про моє дитинство, юність та студентські роки. Не обійшлося й без перегляду фотоальбомів.
Додому Діма поїхав пізно ввечері. Мама бачила мої хвилювання й запитала у чому справа, я про все розповіла.
-Доню, якщо хлопець тебе дійсно кохає, то йому буде байдуже на те, де ти живеш, в що одягнена, та куди їздиш на канікули. Якщо ж ні, то чи потрібен тобі такий чоловік?
-А якщо я його кохаю?
-То просто будь сама собою й не хвилюйся через дрібниці.
Мама мала рацію. Наступного ранку хлопець завітав до нас в гості з тістечками й пішов на кухню порядкувати, наказавши йому не допомагати. Через кілька хвилин покликав нас пити чай й смакувати солоденьким. Запитав у мами дозволу забрати мене в гості до його батьків на знайомство. Звісно мама не заперечувала, лише тихцем мені підморгнула.
Знайомство минуло просто чудесно. Я сподобалася батькам Діми, попри свій низький статус й відсутність статків. Ми навіть заговорили про весілля. Невимовно щаслива повернулася додому й розповіла все матері, вона тільки зраділа за нас.
Сподіваюся, що кінець моєї казки буде щасливим.
