Марина з Сашком зустрічалася недовго, коли раптом хлопець зробив їй пропозицію. Вона не розуміла до чого такий поспіх, але погодилася. Кохала Сашка, тому не бачила причини для відмови.
Весілля вони не робили, бо наречений був проти. Завжди повторював, що це марна трата грошей. Краще купити щось собі у квартиру або витратитися на авто. Після розпису чоловік привів дружину в будинок батьків.
Марина не надто підтримувала ідею жити біля свекрухи, бо була наслухана історій про їхній нелегкий характер. Та вибору не було, перечити Сашку означало його розгнівати, а тоді відкриваються не найкращі риси його характеру.
Дарина Іванівна виявилася досить приємною жінкою. Марина навіть рада, що вони жили біля неї. Свекруха куховарила, прибирала у домі, складала речі. Завжди відмовлялася від допомоги, але невістка все ж таки знаходила й собі роботу. Жінки подружилися й стали гарними подругами.
А от Сашко, відчувши себе господарем, розуміючи, що дружина тепер належна йому, почав показувати свій істинний характер. Він постійно ображав Марину. Обзивав, критикував. Мати заступалася за невістку й сама частенько отримувала багато образливих слів. Жити в постійному страхові Марина не хотіла, тому таємно подала на розлучення. Й поки чоловік був на роботі, зібрала свої речі, попрощалася з Дариною Іванівною й втекла до батьків.
Вона не шкодувала про свій вчинок, але хвилювалася за стару жінку, що вимушена жити з тим чудовиськом. Досить скоро у житті Марини з’явився Антон. Хлопець кардинально відрізнявся від Сашка, наче небо і земля. Тепер дівчина відчувала себе захищеною й не хвилювалася про майбутнє. Молоді люди одружилися, влаштували справжнє весілля, а потім стали жити разом.
Через рік у подружжя народилася дівчинка, назвали Дарією. Марина часто гуляє в парку з дочкою й згадує про жінку на честь якої назвала дочку. Мабуть, доля змилостивилася над молодою мамою, бо одного разу вона випадково натрапила на бабусю, що сиділа біля супермаркету й просила милостиню.
-Дарино Іванівно, чи це ви?
Бабуся підняла свою сиву голову й Марина впізнала колишню свекруху.
-Доню, як давно ми не бачилися – старенька розплакалася, а Марина все зрозуміла без зайвих пояснень. У того нелюда вистачило наглості вигнати власну маму із дому.
-Підіймайтеся, підемо до нас пити чай. Я вас із Дашкою познайомлю.
Стара жінка залишилася жити біля сім’ї колишньої невістки. Ввечері Марина розповіла все своєму чоловіку й Антон сам наполіг аби бабуся переїхала до них. Дарина Іванівна стала прекрасною бабусею для маленької Даші й ще тою помічницею для Марини. Що сталося з Сашком ніхто не знає й знати не хоче. Свою душу він уже загубив, такій людині немає порятунку.
