Колись з нами вчився хлопець на ім’я Павло. Він був звичайним учнем у моєму класі, не привертаючи до себе особливої уваги. Однак був один аспект життя Павла, який вирізняв його з-поміж інших: він мав надзвичайний талант до математики. Рівняння та задачі, які спантеличували інших, здавалися йому дuтячими забавками. Павло розв’язував їх без особливих зусиль, навіть не напружуючись.
Незважаючи на його неабиякі математичні здібності, життя Павла не було простим. Його мама працювала прибиральницею в нашій школі. У молодших класах деякі однокласники жорстоко жартували над Павлом через професію його матері. Їм здавалося забавним принижувати його. Але Павло залишався незворушним до їхніх насмішок. Він nродовжував допомагати матері, коли вона цього потребувала, демонструючи силу характеру, яка викликала повагу.
З часом наші однокласники почали бачити далі своїх початкових упереджень. Вони стали розуміти виклики, з якими зіткнулася сім’я Павла, і почали перейматися їхніми складними обставинами.Адже батька Павла не було, і його матері довелося взяти на себе відповідальність піклуватися про їхню сім’ю самотужки. Поступово на зміну глузуванням прийшло співчуття, і Павло перестав бути об’єктом їхніх жартів.
У нашому класі була вчителька історії Маргарита Степанівна. На жаль, вона мала корисливий характер і виявляла прихильність лише до учнів із заможних родин. Вона не звертала уваги на тих, хто був із середнього достатку, а до бідного Павла ставилася з особливою зневагою. Маргарита Степанівна постійно чіплялася до нього через дрібниці, підкреслюючи своє переконання, що з нього нічого не вийде і що такі люди, як він, не мають ніякої цінності в суспільстві. Її упередженість різко контрастувала з тим, як вона ставилася до своїх “улюбленців”.
Двадцять років потому ми зібралися на зустріч випускників. Булu присутні і деякі з наших колишніх вчителів, у тому числі й Маргарита Степанівна. Її характер не змінився за ці роки. Вона як і раніше носила в собі свої упередження, шукала можливості принизити і образити тих, кого вважала нижчими за себе. Природно, що Павло знову став її головною мішенню для насмішок.
З насмішкою Маргарита Степанівна запитала Павла, чи бува він не працює двірником. Але на її подив, Павло спокійно відповів, що тепер він займається автомобілями. Вчителька покепкувала, припусmивши, що він, напевно, крутить гайки в гаражі. Однак відповідь Павла зруйнувала її поблажливі припущення. Він розповів, що володіє цілою мережею станцій технічного обслуговування в місті та за його межами.
У кімнаті запала тиша, поки Маргарита Степанівна намагалася підібрати слова. Вечір був для неї безповоротно зіпсований, і вона відчула сильне бажання піти. Яка іронія долі, що Павло, хлопець, якого вона принижувала багато років, запропонував підвезти її додому на своєму розкішному позашляховику.Але вчителька, з ураженим самолюбством, рішуче відхилила пропозицію, наполягаючи на тому, що вона воліє йти пішки.
Події того вечора справили на всіх нас незабутнє враження. Вони послужили нагадуванням про те, що не варто поспішати з висновками і принижувати інших на основі поверхневих оцінок. Ніхто з нас достеменно не знає, як складеться доля.
