Шість років я була у стосунках з Ігорем. Всяке у нас бувало: і велике кохання, і ненависть. Декілька разів розходилися, але через деякий час, зрозумівши, що не можемо один без одного, пробували заново. Врешті-решт ці американські каруселі закінчилися пропозицією. Не можу сказати, що це стало для мене несподіванкою, так само буде брехнею, якщо я напишу, що була на сьомому небі від щастя.
Коли Ігор опустився на одне коліно й запитав чи я згодна стати його дружиною, я не відчула геть нічого. Якась буденність пригнічувала мої емоції. Довелося вдавати неабияку радість та захоплено кричати, що я згідна.
Після того вечора хлопець переїхав жити до мене. Почалася підготовка до весілля. Разом ми обрали місце проведення церемонії, визначилися з кольоровою гамою, відвідали флористів. Я зі своїми подругами декілька днів провели у пошуках тієї самої сукні та фати.
Коли до весілля залишився тиждень гостро постала проблема із ведучим. Тамада, яку ми замовили задовго до урочистості зламала ногу. Вона ніяк не могла провести наше свято, тому заміну їй довелося шукати чи не в останній момент. Як на зло, у цей період в Ігоря виникли проблеми на роботі, які вимагали його постійної присутності.
З потенційними кандидатами мені довелося зустрічатися самотужки. Я була переконана, коли зустріну саме ту людину, одразу це зрозумію. Сьогодні мала відбутися зустріч з Дмитром. Відгуки про його роботу були лише хороші, мені подобалася його манера ведення заходів, залишилося лише перевірити особисті відчуття.
Я гуляла в парку, коли до мене підійшов високий красивий чоловік в костюмі та білій сорочці. До запланованої зустрічі залишалося ще 20 хвилин, тому я не одразу зрозуміла, хто переді мною.
-Не люблю запізнюватися, завжди приходжу вчасно, а сьогодні навіть із запасом. Я Дмитро, той самий ведучий, який вам потрібен.
-Ого, яка самовпевненість!
-У мене така робота, міледі. Дозвольте скласти вам компанію.
Чоловік повернувся до мене напівбоком, щоб я могла взяти його під руку. Ми так мило бесідували, говорили про багато речей. Дмитро виявився кумедний. Я давно так гарно не проводила час та не посміхалася. З цією підготовкою геть виснажилася, а Діма допоміг віднайти у собі сили. Складалося враження, що ми знайомі давно. Біля чоловіка було спокійно, усі мої проблеми та хвилювання кудись поділися.
Голос Дмитра здавався мені музикою, яка причаровує. Коли він говорив, моє тіло вкривалося мурахами. Ці почуття були новими, незвіданими досі. Страшно було зізнатися, але я закохалася. Розійшлися ми доволі пізно. Коли я повернулася додому Ігоря ще не було, а мені від того лише хороше. Я прийняла душ, щоб змити з себе аромат чоловіка, що так задурив мені голову. Та скільки води не вилилося на моє тіло, я відчувала його досі.
Не знаю скільки часу вертілася у ліжку. Здається заснула, коли перші промінці сонця почали пробиватися крізь важкі штори кімнати. Вранці мене розбудив в телефонний дзвінок. «Діма» – перше, що прийшло мені в голову. Номер був невідомий, підняла слухавку. Телефонували з агенції, щоб запитати, чи визначилися я із ведучим. Я однозначно заявила, що нам потрібен Дмитро.
Ми знову зустрілися, щоб обговорити усі важливі моменти майбутньої урочистості. Це була погана ідея, іти на зустріч без нареченого, але я насолоджувалася кожною секундою, що ми провели разом. Я бачила, як Дмитро дивиться на мене, сумнівів не було, почуття виникли не лише в мене.
-Ти впевнена у своєму виборі? – запитав мене Діма перед тим, як піти.
-Ми довгий час разом, це мало статися рано чи пізно.
-То ти його кохаєш?
-Звісно!
Дмитро потягнувся до мене, я відчувала його приємне тепле дихання на своїй щоці, відчувала, як він запустив пальці у моє волосся, голова машинально відкинулася назад, очі закрилися, а серце завмерло в очікуванні такого бажаного поцілунку.
-Брехуха – прошепотів мені чоловік, а потім розвернувся й попрямував геть.
Завтра я маю вийти заміж за чоловіка з яким довгий час зустрічалася. Ми станемо родиною, батьками, одним цілим. Так має бути, але я не відчуваю радості, бо закохана в іншого.
