Моє життя з першим чоловіком не склалося. Ще до весілля ми розуміли, що навряд чи зможемо побудувати міцну родину, але так склалися обставини, що я завагітніла. Прожили разом ми недовго, коли Сергійку виповнилося пів року, чоловік пішов із родини. Рішення про розлучення було взаємним.
Сина я виховую самостійно. Колишній чоловік виплачує на дитину аліменти, але з Сергієм не спілкується. Він давно переїхав жити до іншого міста, тож я навіть не знаю, як на разі склалося його життя.
Що ж стосувалося мого, то я не хотіла бути самотньою. До того ж хлопчику теж потрібен тато, так сказати, справжній приклад для наслідування. Через постійну зайнятість на роботі я не могла просто познайомитися з кимось в кафе чи деінде. Подруга підказала вихід із ситуації. Вона зареєструвала мене на сайті знайомств. Завантажила мої найкращі фото, склала анкету і вже через декілька годин до мене почали надходити запити на повідомлення.
Кавалерів було багато, але переважна більшість не була зацікавлена в серйозних стосунках. Чоловіки просто шукали розваги, у мене ж були інші цілі. Я вже думала видалити свій профіль, коли отримала повідомлення від Олександра.
Чоловік зацікавив мене. Я переглянула його анкету. Приємна зовнішність, «добрі» очі, щира посмішка. Він здавався таким приємним та надійним. Плюс у нас зійшлося чимало захоплень. Декілька днів ми просто переписувалися. Мені подобалося спілкуватися зі своїм новим знайомим. Саша вмів підбадьорити, давав слушні поради й нарешті наважився запросити мене на побачення.
Я так хвилювалася, коли збиралася на цю зустріч. Декілька разів змінювала вбрання та не знала, як себе поводити, коли ми нарешті зустрінемося. Подруга мене заспокоювала, сказала просто бути собою і якщо він не дурник, то не втратить свій шанс.
Усі мої очікування стосовно Олександра повністю виправдалися. В житті він виявився ще кращим, ніж на фото. Такий же приємний, чуйний та уважний. Він був із тих рідкісних чоловіків, яких називають «романтиками». Після казкового побачення я повернулася додому в піднесеному настрої й в усіх подробицях розповіла подрузі, що зустріла справжнього «принца».
Декілька разів ми з Сашею ходили на побачення і проводили разом вихідні. Я все ніяк не наважувалася розповісти про сина. Раптом він злякається відповідальності або взагалі не захоче більше зі мною зустрічатися. Проте, щоб там не сталося, а Сергійко невіддільна частина мене, тому або Саша приймає нас обох, або нам таки доведеться попрощатися.
Сумнівів більше не було. Я запросила свого хлопця додому на вечерю, він з радістю погодився. Прийшов Саша не з пустими руками: квіти, цукерки, подарунок. Зустрічати гостя вийшов Сергійко. Він першим познайомився з моїм кавалером та одразу попередив, що не дасть маму в образу. Олександр запевнив дитину, що прийшов з гарними намірами.
Поки я накривала на стіл, хлопці спілкувалися та гралися. Мені було приємно бачити, що Саша не тільки не втік, коли дізнався про дитину, а ще й так швидко зумів знайти з ним спільну мову.
Вечір ми провели як сім’я, я давно не відчувала такої теплої та спокійної атмосфери. Коли Сергійко пішов до своєї кімнати, я вперше за весь вечір наважилася заговорити про те, що турбувало:
-Пробач, я повинна була сказати одразу. Якщо ти хочеш піти, я все зрозумію.
-Звісно, що хочу піти! Як ти могла не сказати про дитину. Я прийшов без подарунка, доведеться наступного разу принести аж два.
Саша обійняв мене та заспокоїв.
-Твій син такий же прекрасний, як і ти. Ми поладнаємо.
Моє життя змінилося на краще. Вперше за останні кілька років я відчуваю себе захищеною, адже поруч чоловік, який дбає про мене та сина.
