Маленька Златка постійно радувала маму своїми маленькими успіхами та перемогами. То самостійно одягнеться, допоможе накрити на стіл, поллє квіти у горщику або принесе чашечку чаю. «Буде на кого покластися на старість років» – думали батьки й продовжували тішитися своїй єдиній доньці.
У школі Злата теж була прикладом для наслідування. Навчання давалося дівчинці легко, вона швидко засвоювала матеріал, не мала труднощів з жодним предметом. Однокласники її поважали, багато учнів пробували наслідувати. Серед однолітків Злата користувалася популярністю. Батьки знали, що дочка вступить до будь-якого навчального закладу, який обере.
На першому курсі у родині Злати сталася трагедія. Раптово не стало батька. Дівчина важко переживала утрату. Замкнулася в собі, перестала розмовляти з матір’ю. Постійно грубіянила та досить часто не ночувала вдома. Раніше такого ніколи не було, тому бідолашна вдова не знала, як справитися з власною дитиною. Дівчина не йшла на контакт.
Колись дорогі одна одній, вони в одну мить стали чужими й ненька не могла зрозуміти у чому була її провина. Одного разу вона ненароком підслухала розмову Злати із хлопцем: «Мені її думка не важлива. Я вже доросла, якщо щось вирішила, то так і буде. Я покину навчання й ми розпишемося. Приходь завтра, я вас познайомлю, а там і переїдеш до нас»
Отож, моя дівчинка вирішила, що достатньо доросла для того, аби покинути навчання й вийти заміж. Що ж доведеться їй відкрити усі переваги шлюбу й відпустити у власне плавання, якщо вона так цього бажає.
Вранці Злата попередила, що ввечері у нас будуть гості.
-Прийде мій хлопець Богдан. Не роби так, щоб мені було за тебе соромно
-Буду рада з ним познайомитися.
Хлопець прийшов вчасно й не з пустими руками. Купив торт та квіти. Досить приємний молодий чоловік гарної зовнішності та з манерами. Мені було про що з ним поговорити. На питання він відповідав охоче й відповів відверто. Златі не подобався мій «допит», тому вона поспішила нас перебити.
-Мамо, Богдан прийшов не просто так. Ми маємо тобі про дещо повідомити.
-Так, повідомляйте.
-Я не хочу більше навчатися. Мені не потрібен диплом та освіта, все одно вона нічого не дає.
-Ну, доню, ти вже доросла й в праві самостійно приймати такі рішення. Якщо не хочеш, я примушувати тебе не буду. То чим ти тоді плануєш займатися?
–Ми з Богданом розпишемося й станемо сім’єю.
-Прийміть мої вітання! Це прекрасна новина. Думаю, ти будеш старанною дружиною. Прокидатимешся першою, щоб приготувати вам сніданок. Не витрачатимеш гроші на косметику та одяг, а купуватимеш продукти й посуд. На вихідних замість зустрічей з подругами, влаштовуватимеш генеральне прибирання. А там, дай Боже, і дітки з’являться.
-Взагалі то ми планували жити з тобою…
-Е ні, доню, зі мною не вийде. Де це ти бачила, щоб дорослі жили під маминим крилом. Орендуватимете квартиру, Богдан влаштується на роботу й приноситиме в дім гроші, поки ти його вірно чекатимеш. Ну й оскільки ти будеш заміжня, то не розраховуй на мамині гроші. Тоді тебе повністю забезпечуватиме чоловік.
Богдан став білим, як стіна. Схоже хлопець не розраховував на такий поворот подій. Дочка теж про щось задумалася. Я вирішила дати їм можливість поговорити наодинці. Не знаю, про що вони сперечалися, але уже через декілька хвилин Богдан накивав п’ятами, а Злата передумала дорослішати.
Наші стосунки з дочкою налагодилися. Вона більше не влаштовувала скандалів, почала гарно навчатися, закрила усі свої «хвости». Після випускного влаштувалася на роботу й тепер самостійно себе забезпечує. Поки що живе біля мене, разом веселіше. Я рада, що звичайна розмова допомогла нам розкласти усі крапки над «і». Тепер дочка заміж не поспішає, хоче пожити для себе і якомога довше насолодитися молодістю. Я й не збираюся підганяти. Всьому свій час.
Правда Богдана шкода, хлопець дійсно був хорошим. Та не готовим до дорослого життя.
