Стільки років живу, стільки дивуюся – у кожної людини мислення складено по-різному… Різні цінності, різні цілі та бажання. Хтось мислить та живе так, щоб і їм і оточуючим було комфортно, а хтось так, що сам не гам, та й другому не дам. Та мова трішки не про те. Маю я знайомих. Пара, яка кохає одне одного найбільше на світі. Доля у них, не сказати що вкрай паршива, та не із самих приємних. Познайомились вони коли вже були повноцінними членами суспільства. Жінка мала квартиру та гарну роботу, чоловік був досить таки посереднім у життєвому успіху. Та це не завадило їм знайти спільну мову та інтереси. Була тільки у них біда – жінка не могла мати дітей. Чи то він не міг. Говорити про це вони не любили, та й зрозуміло чому, а розпитувати було б дуже не тактовно.
Так вони й жили вже десять років разом без діток. Жінці виповнилось вже сорок три, чоловіку близько п’ятдесяти. Вирішили вони, що тягнути далі немає куди, штучне запліднення не допомагало, тож вирішили сурогатну маму знайти. Так, хотілось би самотужки пройти весь шлях від зачаття до народження, та не всі ми однакові.
Жінка просто розцвітала, коли прогулювалась із дівчиною, яка виношувала малюка. Вона аж молодшала на очах, очі світились щастям, та здавалось, що більшого й бажати дарма.
Вагітність минула без ускладнень, от тільки дамочка, яка носила дитину, мала непомірні апетити на гроші та матеріальні речі. Як мені розповідали, спершу було домовлено про певну суму коштів у валюті та повне забезпечення на час вагітності, а коли час підійшов народжувати, панна заявила, що хоче собі їхню двокімнатну квартиру, інакше дитину вона залишить собі. А що? Контракту офіційного немає, ніщо її не забов’язувало віддавати малюка.
Знайома без роздумів того ж дня переписала квартиру майже в центрі міста на ту дівчину. А ще через місяць народилась прекрасна дівчинка. Жити вони всі стали на орендованій квартирі, що вносило свої корективи в життя.
Та все ж таки, мене із цієї історії здивувала не сама ситуація, що не могли зачати дитину, а те, як люди ставляться до життя в цілому. Хтось ладен душу продати за власне житло, машину, гроші, а хтось віддасть все, аби мати дитину. Таку буденну цінність, важливість якої мало хто усвідомлює. Ось, просто як ця дівчина. Вона знала, що їй за дитину віддадуть хоч власне життя, та не посоромилась просити більше. Я от впевнений, що аби вона просила більше, вони кістьми лягли б, та віддали все.
