Перший млинець комом – це про моє подружнє життя. Я навіть і не знаю, з чого почати. Мабуть, з нашого одруження. Довелось мені одружитись з Марині, бо ми якось провели випадково одну ніч разом, а через місяць вона мене обрадувала вагітністю. Звісно, я відразу заговорив про переривання вагітності, та дівчина була проти. Все говорила, що потім може не завагітніти більше, і взагалі, це вбивство. З однієї сторони це так, а з іншої двоє майже незнайомих людей живуть разом. Ми ж навіть не знали тоді хто з чого зліплений. Та Марина була непохитна. Вона навіть сама знайшла де мій дім, та розповіла про нашу ситуацію батькам. Вони не обдумуючи сказали, що потрібне весілля. Хоча були не мало шоковані.
Перші декілька років були неймовірно тяжкими. Ми притирались одне до одного, показували свої характери та невдоволення ситуацією. А хто в цьому винен?! я пропонував рішення, яке нас цього всього позбавило б дуже швидко.
Далі було ще веселіше. Моя люба дружинонька почала гуляти. Поверталась додому пізньої ночі явно напідпитку, інколи навіть з першого разу у двері не потрапляла. Від неї з’явився жахливий запах змішаних парфумів, сигарет та алкоголю. Мені навіть й гадати не довелось, все було очевидним. Ми й так жили разом виключно через дитину, а це вже було явним нахабством.
На мої слова жінка не реагувала. Їй було абсолютно начхати на нас з дитиною. І знову ж таки, навіщо ти її залишила, якщо знала, що не готова бути матір’ю?! Це вже така всесвітня дурня! Звісно, я полюбив свого сина, та це не полегшувало наші відносини.
Ще декілька разів я пробував достукатись до голосу розуму Марини, та він видно вже давно пропитий. Варіантів не лишалось, я подав на розлучення з правом опіки на сина. Їй я крихітку не залишу. В суді на процесі розлучення Марина заявила, що малий не від мене. Спершу я думав, що вона так сказала, бо не хотіла мені йог віддавати, та виявилось, що то правда. Після місяця очікування результату тесту, мені його оголосили при свідках. В мене аж світ рухнув. Це ж треба бути такою курвистою, щоб в таке мене втягнути.
Першими емоціями було покинути малого, та забути все, як жахливий сон, та потім все ж подумав, що його нічого доброго не чекає поряд з матір’ю, яка гуляє, п’є, та навіть толком про себе попіклуватись не може. Переступаючи свою гордість я наполіг на опікунстві. Довелось дати гарно на лапу судді, та мене здобрили.
Минали роки, син ріс. Мені було важко змиритись, що він не мій кровний, та рахувати його сином від того не перестав. Від Марини з часу розлучення теж нічого не чути. Навіть мамин інстинкт не працював в п’яному угарі. Їй і діла не було до малого. Та воно на краще. Бачити її пику тільки нагадувати собі, що я вже пережив, та яких зусиль то мені вартувало.
