Навіть не знаю, вірити в містику чи ні, та обставини мене змушують все ж таки вірити. Ми з чоловіком люди міцні, хворіємо дуже рідко, та й немає коли нам цим страждати. Постійно купа роботи та справ. То відрядження, то постійні нові проєкти, як потребують цілковиту концентрацію та роботи мало не 24/7. Та неодавно нас вибило із звичайного ритму життя. А все сталося після візиту нашої знайомої, тобто моєї шкільної подруги до нас в гості. Раніше ми з нею гарно товаришували. Навіть були найкращими подругами ми. Та по закінченню школи ми ставали все менше спілкуватися. Підтримували мінімальний зв’язок. Потім, коли ми обидві вийшли заміж спосіб життя наш кардинально почав відрізнятися. Вона народила дітей, та стала домогосподаркою, а я присвятила себе кар’єрі.
Ось нещодавно, вона мені подзвонила, та запропонувала ввечері випити. Я була не проти, тиждень видався складним, тож саме гарно було б розслабитись. Вона прийшла до мене із двома пляшками вина та смачними суші. Моя улюблена страва. Ми гарно провели разом вечір, багато сміялись та згадували минуле. Проте, вже із наступного ранку у нашій родині все пішло на перекосяк. Чоловік прокинувся хворим. Температура була мало не під сорок, шмарклі, сильний кашель, у нього навіть голос пропав. І все це за два дні до презентації проєкт. над яким він працював майже рік. А я була просто знесилена, ніби з мене випили всю енергію.
Чоловіку довелося взяти лікарняний, його роботу представляв помічник, відповідно всі лаври, в тому рахунку й основна премія дісталась йому. В мене на роботі такоє почались негаразди. Дійшло все до того, що директор грозився звільненням. На цій напруженій основі ми з чоловіком почали сильно лаятись. Сварки були мало не з пустого місця. Не витримавши я вирішила подзвонити мамі, хоча б запитати її думку чи навіть просто, щоб мене вислухали… Плакати в одиночку мені вже не допомагало.
Як не дивно, мама відразу запитала, чи не було у нас гостів, та мені відразу згадалась моя подруга. Хоч я й скептично ставлюся до таких речей, та просто так не могло у нас все піти на перекосяк в один день. Потім мама сказала зробити генеральне прибирання, навіть знімати картини та дзеркала, шукати по закутках та подушках нетрадиційні речі. Що я і зробила. Прибирати не стала, але шукати почала. Чоловік щей покрутив біля виска, мовляв, що я геть із глузду з’їхала. Буквально перші п’ять хвилин пошуків, я зняла дзеркало, яке висіло в прихожій, а за ним була зав’язана біла тряпочка перемотана чорною ниточкою, та покрапана чимось червоним, навіть багряним… Мабуть, що то була кров. Я зняла те лахміття кухонними щипчиками, поклала до пакетика та пішла до сміттєвого бака викинути. Коли підійшла до контейнерів, щось мене дьоргнуло спалити ту річ. Якраз підійшов молодий хлопець з цигаркою в зубах. Я попросила запальничку. Хлопець глянув на мене отетерілим поглядом, коли побачив, що я палю якусь дивну річ, та нічого не сказав. Навіть запальничку забирати не став.
Що ж, маю відзначити, що після тієї знахідки я знайшла ще декілька, саме там, де могла проходити подруга того вечора. Всі ті штуковини я також спалила. Та знаєте що? наші справи пішли своєю чергою. Чоловік вилікувався майже за день, мене на роботі перестали турбувати… Дивне співпадіння, правда? Оце так подруга! Сто років не бачила, та ще стільки не бачити!
