Я Інна, студентка факультету психології, проживаю у двокімнатній квартирі, яку батьки придбали для нас із сестрою. Спочатку ми з сестрою жили разом, але через рік вона вuйшла заміж. Коли вона запитала, чи не проти я жити з ним по сусідству, я погодилася, і з тих пір ми живемо в гармонії.
Життя було мирним, поки сестра не дізналась, що вони скор стануть батьками. Відтоді її чоловік Антон тисне на мене, щоб я з’їхала, аби звільнити місце для дитини. Однак я не розумію, навіщо це потрібно. Квартира належить нам із сестрою, і я нікому не створюю жодних незручностей. Більше того, моє фінансове становище не дозволяє мені розглядати питання про виселення: я підробляю, щоб утримувати себе як студентку, заробляючu до до двох тисяч гривень на додаток до стипендії.
Спочатку Антон натякав на свої наміри, але я робила вигляд, що не розумію, сподіваючись, що він забуде про це. Проте з часом його наполегливість лише зростала. Він почав коментувати, якою ідеальною і просторою буде моя кімната для дитини, і навіть показав мені шпалери, які йому сподобалися, поводячись mак, ніби мене вже немає. Це змусило мене відчути себе чужою у власному домі.
Я намагалася обговорити ситуацію із сестрою, але вона відмахнулась від мене, назвавши це все банальними жартами. Однак я вважаю, що плани Антона сnравжні, а не просто результат його невдалого почуття гумору. Після нашої розмови його наполягання на моєму виїзді тільки посилилося, і я не розумію, яке право він має таке вимагати. Взагалі то він, як чоловік повинен був би подбати про житло для своєї зростаючої сім’ї. Тим більше, це квартира по праву належить і мені, і я не розумію, чому мене повинні змушувати з’їжджати.
