Гадаю, що всі мої друзі, та мабуть, й рідні гадають, що я повний блазень. Та насправді раніше я й сам так думав. До тих пір, поки не зрозумів, що я щасливий від того, як я живу, з ким я живу, та що відчуваю поруч із ними.
Мене звати Максим, нещодавно мені виповнилось двадцять вісім років, та я одружуюсь з дівчиною, у якої в її двадцять п’ять років за спиною вже шлюб та дитина двох років. Звати мою обраницю Настя, а її донечку Марійка. Проте чому її? Вже нашу. Вона стала нашою донькою відразу після того, як я вирішив стати парою для Насті.
Познайомились ми з Настею на роботі. Вона прийшла працювати до нас в магазин продавцем. Ми відразу знайшли спільну мову. Вона була такою веселою, щасливо та наповненою життям, що це не могло мене не привабити. Я закохався в неї з перших днів. Для мене було тяжко змиритись із тим, що вона мала чоловіка, а поті щей повідомила про вагітність. Так, я намагався щиро радіти її щастю, та в душі ненавидів її обранця. Не знаю, розуміла вона мої почуття чи ні, та ми спілкувались дуже тепло. Невдовзі Насті пішла в декретну відпустку. Ми весь час підтримували зв’язок, тому я став першим, з ким вона поділилась що в її родині щось не так. Як вона розповідала, ніби все як завжди, та з’явилась нав’язлива тиша, яка була голоснішого крику. Та була в тому права. Через два місяці, як малечі виповнився рік вони розлучились. Настя багато плакала, не могла зрозуміти, куди їй далі рухатись та як самотужки виховувати Марійку.
Я намагався підтримувати як міг. В той момент, хоч й прозвучить егоїстично, я був радий, що вони розійшлися. Це був мій шанс, якого я не хотів втрачати. Так, було спершу трішки дискомфортно через те, що дитина не моя, та дуже скоро це зникло. Марійка сприйняла мене як рідного. А першим словом стало “Та-та”! Я тоді плакав як дівчинка, чесне слово! Весь свій вільний час я був з ними. А потім набрався сил, та зізнався Насті в коханні. Вона прийняла, та більше того відповіла взаємністю!
За час, поки ми прожили разом, мені довелось наслухатись різного. Від того, що вона з причепом, тягар, пройшла і Крим і Рим, до того, що каблук, або міг знайти собі щось краще. Мене це так дратувало! Всім же видніше, що пережила Настя. Що відчуваю я до неї. Та і взагалі. Всі ці образи найдужче кричали ті, хто знали нашу історію тільки поверхнево. Та з усім тим, мені було геть все одно. Вони стали для мене рідними.
Після нашого одруження я офіційно вдочерив Марійку. Коли вона підросла, ми вирішили розповісти, що я не рідний тато. Проте дитина сприйняла все спокійно. Мало того, вона сказала, що я для неї більше батько, ніж її біологічний. Той з’являвся інколи, привозив якусь дешеву іграшку та їхав геть. Ми ж мали геть інший рівень відносин. Часом мені здається, що вона рисами обличчя на мене трішки схожа, хоч здавалось, це неможливо… Сподіваюсь, коли малеча виросте, наші теплі відносини збережуться. Я докладу всі зусилля. А ще, хочу подарувати їй братика чи сестричку, адже двом в цьому світі буде легше, ніж самотньому.
