Коли я приніс на орендовану квартиру нашу останню валізу, не зміг стриматися від невимовного захвату, що огорнув тіло теплою радістю. Буду з вами відвертим, я не відчував такого щастя навіть тієї миті, коли дівчина, яку я безмежно кохаю, погодилася стати моєю дружиною. А вся справа в тещі.
Так сталося, що після весілля дружина захотіла деякий час пожити біля своєї матері. Просто Віталіна Степанівна ніколи не залишалася сама у своїй квартирі, тож Анжела за неї хвилювалася. Я погодився лише заради коханої з умовою, що це не триватиме довго.
Наше «тимчасово» затягнулося на 2 роки. У тещі просто нестерпний характер й вона старалася проявляти його мені якомога частіше. Віталіна Степанівна не хотіла відпускати свою дочку з-під свого крила й звинувачувала мене в тому, що маю намір їх розлучити.
На хвилиночку, моїй дружині на момент одруження виповнилося 27 років, а мати досі вбачала у ній маленьку дівчинку. Можливо я б і погодився жити біля тещі, якби вона не порушувала нас особистий простір. Матір Анжели заходила у нашу кімнату без дозволу, могла просто пройтися туди-сюди й вийти, ніби нічого не сталося. Вона навмисне не давала нам усамітнитися, а ми взагалі то одружені.
Я неодноразово просив Анжелу переїхати на орендоване житло. Проте дружина хвилювалася за маму, як же вона без нас справлятиметься, й знову відтермінувала неминуче. Добре, що теща сама підштовхнула свою доньку до переїзду.
Була 2 година ночі, ми з дружиною не спали, хотіли задовольнити свої звичайні подружні потреби. Поцілунки, обійми все таке, аж раптом двері кімнати відчиняються й до нас вбігає Віталіна Степанівна. Я аж злякався від несподіванки:
-Що ви тут робите о такій порі? – не стримався я й нагримав на тещу.
-Це моя квартира, коли хочу тоді й заходжу куди хочу – вона прочитала мені чергову лекцію про те, який я непутящий й повернулася до своєї кімнати.
Наш грайливий настрій вмить розвіявся. Цього разу навіть Анжела визнала, що така поведінка нездорова. Наступного дня ми зібрали свої речі й переїхали на орендовану квартиру.
Теща довго плакала та благала не покидати її самотньою. В основному вона просила дочку, тиснула на болюче, грала материнськими почуттями. Добре, що дружина не піддалася на ці провокації. Звісно, Віталіна Степанівна розсердилася й в усьому звинуватила мене. Чесно кажучи, я не переймався. Нарешті моя давня мрія здійснилася і я можу насолодитися тишею та дружиною у домі, де ніхто не порушить це моє право.
