На вулиці пізня година. Усі мешканці нашого дому давно уже відпочивають. Дітей теж вдалося вкласти, хоча вони довгий час відмовлялися лягати без татка. Мого чоловіка Олексія досі не було вдома. Він поїхав у супермаркет три години тому. Я розумію, що погодні умови не з найкращих – мороз, снігопад, але за найгіршого розкладу він уже давно мав би бути вдома.
Я намагалася до нього додзвонитися. Абонент поза зоною досяжності – це все, що вдалося почути. Сну у мене не було, воно й зрозуміло. В голову лізли лише погані думки. Та скоріше всього Олексій втрапив у чергову авантюру. Він не може жити без пригод й ті постійно його знаходять.
Близько 12 ночі до мене зателефонували з невідомого номеру. Зазвичай я б не відповіла, але сьогодні обставини складалися геть по-іншому.
-Слухаю вас?
-Ваш чоловік попросив зателефонувати. Він застряг у кучугурі. Я пробував його вивезти, але не можу. Потрібна міцніша машина.
Незнайомець повідомив мені місце знаходження Льоші. Я не могла покинути дітей самих, тому спробувала додзвонитися до свекрухи зі свекром. Вони не відповідали. Мабуть, уже десятий сон бачили, а мені через їхнього сина зовсім не до сну. Дякувати богу, моя мама одразу взяла слухавку, стурбована, що могло щось трапитися. Я попросила їх з батьком приїхати й посидіти з дітьми, поки я черговий раз рятуватиму чоловіка з тієї халепи, в яку він вскочив.
В Інтернеті знайшла номер евакуатора. Чоловік відповів не одразу, але моя наполегливість все ж таки змусила його здійняти слухавку. Коли я пояснила ситуацію, він запропонував розібратися з усім вранці. За додаткову плату, погодився виїхати в негоду. Через годину ми всі прибули на місце (вдома я викликала таксі)
Олексій був у своєму репертуарі, намагався перевести все у жарт. Тобто той факт, що я останніх чотири години мало не збожеволіла, думаючи, що з ним могло статися – це не серйозно. Те, що довелося серед ночі витягувати батьків з ліжка й просити залишитися з онуками – теж немає значення. Врешті-решт, я дістала з наших збережень добротну суму, щоб оплатити евакуатор – на це він не зважав.
До всього ж, сталося це тому, що він посперечався з якимось молодим пацанчиком, чия машина крутіша. Вони влаштували перегони просто посеред дороги й те, що все закінчилося добре – це велике везіння. А якби не було цієї кучугури й автомобіль занесло? Чи їхала зустрічна машина?
Я відчувала, як усередині розгоряється справжня буря. Мені так набридло жити з чоловіком в якого мізків менше, ніж у нашого 6-річного сина. Він ніколи не думає про наслідки, живе одним днем, при тому знає, що вдома на нього чекають дружина та діти.
Я спробувала переночувати зі своїми побоюваннями, а вранці прокинулася з твердою думкою, що більше так жити не хочу. Подаю на розлучення й більше не хвилюватимуся за ще одну «дитину», яка мала б бути мені опорою та підтримкою, а не навпаки – додатковим джерелом проблем та хвилювань.
