У мене видався важкий день. Начальник з самого ранку був не в гуморі. Дісталося усім, хто попався йому під гарячу руку. Я була серед тих «щасливчиків». Довелося затриматися допізна, щоб переробити звіт. Додому не йшла, а летіла. Їжі немає, чоловік уже мав би повернутися. Уявляю, який він злий та голодний. Ще й, наче на зло, у холодильнику порожньо.
Дорогою забігла до супермаркету. Накупила продуктів, взяла готову курочку й кілька пляшок пива, щоб Івана задобрити. Можливо не так сваритиме. Зазвичай я обирала довший шлях. Та сьогодні вирішила скоротити й попрямувала через парк. Нічого поганого у нашому районі ніколи не траплялося, тому боятися було нічого. Та того вечора був явно не мій день.
Пройшовши половину парку я почула кроки за своєю спиною. Трішки насторожилася, але не думала про погане. Поки якийсь чоловік не почав видирати у мене сумочку. Як же він мене розізлив. З усієї сили штовхнула зловмисника, який не очікував на опір, тому не втримався на ногах. Коли грабіжник упав на землю, я себе не стримувала. Лупцювала його тим самим пакетом зі своїми покупками.
Бідолашний так почав кричати, що до нас збіглися люди. Хтось викликав поліцію. Закінчився мій день у відділку. Поки я писала заяву, поліціянти не втомлювалися сміятися. Вони цього грабіжника декілька місяців не могли зловити. Його жертвами стали понад 20 людей і тут так не пощастило. Він сам став жертвою сердитої та голодної жінки.
Додому я повернулася пізно. Від курки та пива нічого не залишилося. Добре, що Іван насмажив картоплі. Коли я розповіла про свої пригоди, чоловік повірив не одразу. Добре, що у відділку вручили грамоту за допомогу правоохоронним органам. Тепер Іван пишається, що одружений з такою сміливою та відважною жінкою.
