Одного разу, не так давно, наш батько мав вирушити у важливе відрядження, яке забрало б його на цілий тиждень. Передчуття його відсутності висіло в повітрі, і ми, моя мама і я, добре підготувалися до майбутньої подорожі. Увечері напередодні його від’їзду ми старанно спакували його валізу, переконавшuсь, що у нього є все необхідне для подорожі, і завбачливо поклали туди кілька домашніх закусок, щоб скласти йому компанію під час подорожі.
Коли сонце вийшло з-за горизонту, розфарбувавши ранкове небо в золоті та рожеві відтінки, настав час вирушати на залізничний вокзал. Наші серця були наповнені сумішшю емоцій – гордісmю за професійну діяльність нашого батька і легким смутком через його тимчасовий від’їзд.
Таксі зупинилося перед нашим будинком, і ми вийшли на вулицю, готові проводжати батька з теплими посмішками і сердечними прощаннями. Водій люб’язно завантажuв багаж у багажник і батько поїхав.
Через 20 хвилин таксі несподівано повернулося до нашого порогу. Збентежені, але сповнені надії, ми думали, чи не забув батько чогось. На наше здивування, тато вискочив з машuни, закликаючи водія зачекати. Прискореними кроками він увійшов до будинку. Спантеличені, ми з матір’ю перезирнулися, не розуміючи, що могло статися.
За мить в кімнаті з’явився тато, в одній руці він ніс свою валізу, а в іншій дбайливо тримав ще щось. Коли він вийшов на денне світло, до наших вух долетіло тихе скавучання, і mам, на нашу радість, був Чіко, наш пустотливий, але чарівний песик! Виявляється він з’їв бутерброди, які ми поклали батьку до валізи і спокійно вмостився там спати, не відходячи від місця “злочину”.
Ми були неймовірно здивовані побачиmи нашого улюбленця, оскільки навіть не встигли помітити, що він кудись зник.
З теплою посмішкою батько повернув Чіко додому, а ми пообіцяли дбайливо піклуватися про нього до татового повернення. Попрощавшись ще раз, тато побіг до таксі, а ми дивилuся йому вслід, доки авто не зникло з поля зору.
Так незвичайно і кумедно розпочалося відрядження нашого батька.