Народитись в багатій родині, не значить народитись щасливим. Рівно як попити чаю з бутербродом не означає наїстися. Все моє дитинство мене виховували в сильній дисципліні. Мама взагалі була поведена на рангах людей та чистоті крові. Чесно сказати, в мене в голові не вкладалось це. Особливо коли я став дорослішати та розуміти більше. Все більше виховання моїх батьків походило на пропаганду расизму. В підлітковому віці я взагалі перестав знаходити з ними спільні теми чи взагалі інтереси. Я вважав, що абсолютно всі люди рівні. Всі ми маємо однакові права в не залежності від того, народився ти бідним, чи багатим. В селі, чи в місті. До речі, про людей родом з села мама приділяла особливу увагу. Постійно говорила, що вони гірші від циган. Ось тільки чомусь дуже любила ходити на ринок, купувати там домашнє м’ясо, молочку, яйця… Дивно, еге ж?
Останньою крапкою в нашому спілкуванні стала ситуація, коли я закохався, та хотів одружитися. Це була чудова дівчина. Звали Софі. Вродлива, висока з тонкою талією. З нею було про що поговорити. Вона просто випромінювала життєрадісність. Батькам вона дуже сподобалась. Рівно до того моменту, поки я не сказав, що у дівчини батьки не рідні. Вона всиновлена. Проживає в місті, у своїй квартирі, а батьки в селі, займаються фермерством.
Ох і скандал вони мені влаштували. Чим тільки не погрожували. І забрати все, що вони мені купили, більше не давати грошей. Погрожували, що відмовляться від батьківства, якщо я з нею одружусь. Мати взагалі психувала, що довелося заспокійливе капати. Батько випив кілька стаканів спиртного. В результаті спільної точки зору ми не дійшли. Відмовлятись від коханої я не збирався, а вони не збирались її приймати.
Своє весілля ми влаштували самотужки. Своїх рідних я запросив, навіть сам листівки приніс, проте вони вирішили не приходити. Навіть просто не сказали “Вітаємо”. Але що вдієш. Я був щасливим. Біля мене була найкраща жінка у світі! Батьки мене зрозуміють рано чи пізно. І гадаю, їм просто необхідно сходити до психолога та перестати ділити людей на касти.
Наш шлюб тривав вже близько трьох років. Нещодавно Софія повідомила мені новину, що скоро ми будемо батьками. Цілий день я проходив з посмішкою на обличчі. Кращої новини годі й чекати. Вирішив все-таки розказати про це батькам. Слухавку вони не взяли. Та й потім не передзвонили.
У нас народився чудовий синочок. Наша родина стала трішки більшою та набагато щасливішою. Я сфотографувався з сином ще в пологовому. Відправив фото батьку в месенджері. Буквально відразу він прочитав повідомлення. Та знову нічого не відповів. Наступного дня до нас у двері хтось постукав. Відчинив, побачив батьків. Зі звичайним виразом надмінності на обличчі. В руках тримали пакет з іграшками, кульки та квіти. Вони якомога сильніше намагались показати, що їм все одно, але я помітив ту скупу сльозу, що пустив батько, коли взяв малого на руки.
