Мої батьки переїхали жити в інше місто, коли мені виповнилося 16. Я був не в захваті від цієї ідеї, адже попереду на мене чекали старші класи та випускний. У старій школі я мав багато друзів, вчителі знали, на що я здатен, а тут все доведеться розпочинати спочатку. До того ж знаєте як воно, намагатися влитися в колектив, який з 1 класу разом.
Перший місяць був відверто нестерпним. Я став причиною для жартів та приколів. Усі однокласники відверто насміхалися наді мною та не давала можливості спокійно навчатися. Єдина дівчина, яка не брала участі в цих знущаннях запропонувала свою дружбу. Звали її Юля, вона була дуже красивою та гарно навчалася.
Коли однокласники помітили прихильність Юлі до мене, перестали знущатися. Схоже вона у них була в авторитеті. Ми ж з дівчиною сильно зблизилися й подружилися. З часом наша дружба перетворилася в дещо більше. Молоді та закохані ми не думали про наслідки й робили те, що відчували серцем. Наше кохання не минуло безслідно.
Влітку перед 11 класом Юля повідомила, що чекає на дитину. Я не знав, щоб робити та як поводити себе в такій ситуації. В будь-якому разі пообіцяв коханій, що її не залишу й від дитини не відмовлюся. Потрібно було розповісти батькам. На мене чекала непроста розмова, було соромно поглянути їм у вічі. Тато сильно розгнівався, а мати поставилася з розумінням. Через мене вони й між собою пересварилися.
Коли я зателефонував до Юлі запитати, як все минуло, слухавку підняла її мама й наказала більше ніколи не телефонувати до її дочки. Наступного дня я стояв у них на порозі, дзвонив у дзвінок, гупав у двері – мені ніхто не відчинив. Сусідка повідомила, що моя Юля з мамою переїхали. Куди та чи надовго вона не знала.
Восени дівчина у школі не з’явилася. Більше я її не зустрічав. Мені було важко пережити 11 клас. Уроки, підготовка до ЗНО та постійні думки про те, куди пропала моя кохана дівчина та що сталося з нашою дитиною. Після випускного на нашу адресу надіслали «подарунок». Ми сиділи за столом, святкували, коли почули дзвінок у двері. На порозі нікого не було, окрім кошика з маленьким згортком.
У записці повідомляли, що це Іра, моя дочка. Я обіцяв, що візьму на себе відповідальність й піклуватимуся про дитину, тож тепер можу показати, чи відповідаю за свої слова. Записку писала Юліна мама, я переконаний, бо знаю почерк своєї дівчини. Де ж сама Юля вона не писала.
Батьки не знали, що робити із таким несподіваним поповненням у родині. Зате я знав, що моє дитинство та юність закінчилися тієї ж миті, як я взяв свою дочку на руки. Навчатися я пішов на заочну форму. Влаштувався на роботу, щоб забезпечувати дочку. Батьки допомагали чим могли. Мама сиділа з онучкою, поки я працював, тато підміняв її ввечері, коли я навчався. Я безмірно вдячний їм за допомогу.
На разі моя Іруся підросла й пішла до дитячого садочку. Я теж закінчив навчання, тож влаштувався на роботу за спеціальністю. Зарплатня більша, тепер я можу дозволити доньці все, що вона бажає. Нові стосунки завести не вдається. Я зустрічав після Юлі багато хороших дівчат та тільки вони дізнаються, що у мене є трирічна донька – тікають.
Хочеться вірити, що у нас з Ірою ще все попереду й ми неодмінно зустрінемо дівчину, яка полюбить нас обох й увійде у нашу маленьку родину. Поки цього не сталося я дбаю про свою маленьку дівчинку я робитиму все задля того, щоб вона була щаслива.
