Коли ти пашеш як віл, оплачуєш всі бажання родини, та забуваєш про себе та власні бажання – ти найкраща, тебе всі люблять, цінують. Ти найбажаніший гість в цій родині. А от тільки трішки перекриваєш потік коштів, посилаючись на власні потреби – все, ти не дочка. Ми виростили невдячну дитину. Як так можна ставитись до родини.
Нещодавно у нашій родині стався інцидент. На кухні зірвалась хлібопічка. До того ж якось так вийшло, що вона розлетілась на друзки. Вся її середина була залізна, чи навіть чугунна, і от, ємкість просто розлетілась по всій кухні. Посікла холодильник, куточок м’який, на який сідали. Всю кухню в цілому. Промовчу про дерев’яні полички та натяжну стелю. А забулась про хлібопічку моя старша сестра. Вона така розумничка поставила там випікатись бісквіт, та погнала дивитись свій серіал по телевізору. Це ще добре, що вона зірвалась без пожежі, бо так би всі квартира згоріла. Але результат один. Потрібно робити ремонт на кухні. Капітальний. Замінювати всі меблі, холодильник. Натягувати знову стелю.
Коли я тільки повернулась із роботи додому, то ще нічого не знала, тим паче, що живу окремо від батьків. та фінансово підтримую їх весь час. Мені подзвонила мама десь о дев’ятій вечора. Плакала в слухавку, я вже перелякалась, що щось сталося безповоротне. та ні, вона просто чавила на жалість, щоб я й слова сказати не могла проти.
Почала вона здалеку, мов от, сталась така біда. Сестра твоя ні в чому не винна, вона просто забулась за ту хлібопічку, та тепер у нас немає кухні. Ми завтра викличемо замірників, щоб сказали вартість ремонту, та скинемо тобі реквізити, оплатиш. Я аж оторопіла. Так, дійсно, я постійно оплачувала дрібні витрати батьків. Там унітаз нещодавно новий поставила, доріжки нові постелила. Посуд купила, який мама дуже просила. Ліки постійно оновлюю. Але це…Це вже перебір. Батьків потрібно підтримувати, проте та подія не моя провина. Я просто не маю таких коштів. Мені й самій ще потрібно оплати власнику квартири за місця плюс комунальні. Авто заправити…Та й взагалі, то провина старшої, на секундочку!, сестри. Чому ж вона не оплачує?!
Коли мама почула відмову, то сказала, що я просто невдячна донька. Сестра все не спеціально зробила, тож я могла поставитись до цього з розумінням. Допомогти похилим батькам та сестричці. А я он, бач, егоїстка. Витрачаю все тільки на себе.
Мені аж мову відняло. Стала почувати себе гірше полової підстилки. Винною в тому, що не заробляю достатньо, аби оплатити батькам ремонт. Якось не справедливо все виходить. Я й так працюю без вихідних, сплю по п’ять годин на день, та цього все одно не достатньо. Мабуть, поки ця історія закінчиться моя совість мене з’їсть із ногами та руками.
