У мене є дві бабусі та два дідусі. Батьки мами хоч й не багаті, та дуже привітні, щирі, завжди віддадуть останнє, аби тільки тобі було краще. Вони можуть й голодні посидіти, та грошенят на якесь свято подарують достатньо. А батьки тата суцільний клубок пихатості, несмаку та заздрощів. Хоч вони й живуть заможніше, та їздити я до них не люблю. Там нікому до мене діла немає. Ні хто ніколи не запитає, як в мене справи, можливо щось хвилює, чи допомога потрібна. Вони навіть між собою поладнати не можуть, не говорячи вже про дітей та онуків.
Колись мені мама розповідала, що у сварках татових батьків вони намагались звинуватити мамину рідню. Хоча до чого тут вони голови не прикладу… Приїжджали до них ніби в гості, та кожен раз закінчувався сварками. Спершу між собою, потім просили розсудити їх, а коли хтось з пари не погоджувався, то обоє налітали на ту людину. Дурня та й годі. З таких відносин нічого путнього не вийшло. Згодом вони перестали навіть на свята перетинатись.
Коли я підріс трішки, батьки залишали мене на вихідних то в одних то в інших. До батьків мами я їздив великим задоволенням! Там був для мене рай! хоч хатинка й старенька, та скільки в мене там було справ! Курочок погодувати, травички кролика нарвали, погладити телятко… Влітку на річку або на риболовлю! Дні пролітали секундою. Кожного разу рахував години до поїздки в село. Назад же мене забирали із торбою пиріжків, цукерок, новою іграшкою та грішми на мої хо чушки.
А ось до іншої баби з дідом мені геть не хотілось їхати. Вони були снобами. З кімнати я міг виходити тільки в певний час. Не бігати, не галасувати. Їсти теж за розкладом. Більше ніж два кусочки печива в день не можна. Дорогі продукти мені їсти не можна було, то все їхнє. Як сказала баба “Заробиш – купиш. Це наше.”. Довго не міг повірити в її слова. Доводилось їсти кашу з хлібом або суп всі вихідні. Зі смаколиків чай з цукром. Гадаю, цього достатньо для порівняння.
Йшли роки, нічого не змінювалось. Хіба лиш відносини нашої родини із маминими батьками все більше псувались. Та воно й не дивно. Я ще мав дурість батькам колись розповісти за заборони про які мені сказали мамині батьки. Проте сталась не дуже приємна ситуація. Я не дібрав 0,5 балів для вступу на державне. Батькам терміново потрібна була певна сума коштів, аби оплатити навчання. Нікуди було діватись, пішли позичати у рідних. Звісно, звідти батьки вийшли без нічого, тут навіть дивуватись не було чого. А через тиждень баба з дідом полетіли на Кіпр відпочивали. До того ж на місяць, чи півтора…Навіть в мене мову відняло. Батьки були у розпачі, я ж міг просто просидіти вдома один рік. Та допомога прийшла від батьків тата.
– Діти, не хвилюйтеся. Гроші ми вам допоможемо знайти. Зараз сезон, можна в ліс походити місця, ягід позбирати, та продавати на ринку. Вони дорогі та смачні, гарно будуть брати. Ось корівку продамо, та й буде онуку на навчання. Хіба ж то біда?
Тут не витримав навіть тато – розплакався. В таких дрібницях і пізнається справжня родина. Чомусь мені здається, аби мої батьки відмовили в допомозі тим егоїстам, то образи та скандалу було більше ніж потрібно. А вони ж дозволили наплювати собі на родину… Ну, нехай. Кожен живе так, як совість дозволяє.
