Зараз мені вже під шістдесят. Маю Одну чарівну доньку, вже дорослу. Вона вдало вийшла заміж та переїхала жити з України до Ізраїлю зі своїм чоловіком. Зараз вони вже мають двох чудових діток, та коли мають можливість приїжджають на батьківщину. На цей час я не обіймала доньку вже більш як вісім місяців. Не буду вдаватись в подробиці. Сумую безмежно. Інколи просто накриває хвиля смутку та депресії.
За свій вік я спромоглась назбирати на квартиру та невеличку дачу. Поки донька не вийшла заміж, завжди допомагала фінансово. Бо хто ж, як не рідні виручать. Зараз вона мені допомагає. Все має зворотну відповідь. Мені то і не зручно приймати кошти, проте я втратила роботу, а жити на щось потрібно.
Чоловіка мого вже давно немає, зі мною живуть тільки кіт Борис та пес Степан. У дворі бігають декілька курочок. Донька мене давно вмовляє переїхати жити до Ізраїлю. Мовляв, там кращі умови, чудова медицина і їй буде спокійніше, коли я буду поруч. Воно то можливо й так, та я вже була мало не погодилась. Думала, кому віддати моїх курочок, робила паспорт Степану з Борисом. Вони мої рідненькі, не залишу ж тут самих.
Одного ранку я зустріла давніх знайомих, з якими прожила мало не все дитинство по сусідству. Ми згадали, як лазили красти яблука та полуницю в сусідські городи. Як їздили купатись на річку, а потім отримували різкою, бо матері не сказали. Ці спогади огорнули мене такими теплими думками. Моє рішення про переїзд зникло, немов його ніколи й не було.
Мамо! Я тебе дуже прошу, приїзди до мене! Ти не уявляєш, як ми тут всі за тебе хвилюємось! Ти часто хворієш, а приглядати за тобою хто буде?!
Голубонько, я розумію, що ви хвилюєтесь, проте вибач. І я вже не маленька, щоб за мною приглядати. Потрібно буде, винайму няньку особисту. Все, не хочу нічого чути.
Я ще неодноразово сварилась зі своєю донькою на цю тему. Проте була тверда у своєму рішенні. Моя любов до своєї країни виявилась сильнішою, аніж бажання жити в розкошах та комфортних умовах.
Інколи сиджу та думаю, а що якби переїхала, а що якби погодилась? А потім згадую все своє життя. Як бігала в поле ще бувши маленькою збирати ромашки з волошками та маком. Осінню в лісок по грибочки, спочатку я з мамою, а потім вже і зі своєю донькою. Аж сльози навертались на очі. Занадто багато в мене гарних спогадів про Україну, щоб я все в один момент просто залишила, та переїхала жити десь інакше.
