Андрій вже давно дивився на дружину без будь-яких почуттів. Хотів віднайти у ній ту красуню в котру колись закохався. Та все, що бачив перед собою, змучену жінку з темними колами під очима, спутаним немитим волоссям та обкушеними нігтями. Дурна звичка дружини, що колись його забавляла, на разі стала абсолютно нестерпною.
Погляне на дружин своїх друзів й не розуміє, чому Злата не може бути такою ж. Приділяти час собі, піти до салону краси, схуднути, обновити гардероб, можливо навіть змінити зачіску.
Якось вирішив поговорити про це відверто. Сподівався, що Злата його зрозуміє, а вона образилася. Відправила спати на диван, теж мені покарання. Декілька днів ми не розмовляли, але проблема залишилася. Погляну на неї з іншої сторони й жодних претензій не маю. У квартирі прибрано, чисто. Діти доглянуті, уроки вчасно зроблені, іграшки на своїх місцях. Холодильник постійно набитий, на плиті приготовлена їжа. Кожного дня все свіже. Але ж він не за куховарку чи прибиральницю її в дружини брав.
Довго міркував чоловіків, як зарадити своїй проблемі. Чим більше про це думав, тим більше з дружиною сварився. На думку не приходило нічого, окрім розлучення. Дітей він не покине, виплачуватиме аліменти. Зі Златою також спілкуватиметься, ну а для себе знайде таку жінку, яка дбатиме про зовнішній вигляд й фігуру.
Якось поділився своїми планами з батьками. Не хотів, щоб для старих це стало шоком. Мати одразу плакати почала, а батько покликав на серйозну чоловічу розмову:
-Синку, викинути розбиту чашку набагато легше, ніж склеїти. От ти мені скажи, чи Злата погана мати за дітьми не дивиться?
-Та ні, мати вона прекрасна.
-Значить господиня нікудишня. У домі бруд й ти не маєш чого поїсти?
-Ні, тату, господиня вона зразкова.
-Значить дружина непутяща. Гуляє чи тобі уваги не приділяє?
-Та справа не в цьому! Вона себе занедбала. Ти ж сам бачив, яка красуня вона була, а зараз що. Ходить, як опудало яке, подивитися страшно.
-Ти про дружину так не говори, не гоже. Краще скажи, що ти робиш для того, щоб Злата мала гарний вигляд.
-А я тут до чого?
-А не скажи, сину, від чоловіка багато чого залежить. Коли ти дружині востаннє квіти дарував, подарунок без причини купував, від домашніх справ розвантажував чи просто дав змогу відпочити, а сам дітьми зайнявся?
Я не знав, що відповісти, але розумів куди тато веде.
-Мовчиш? Отож, бо й воно. То звідки у неї час на себе з’явиться, як вона постійно вами опікується. А от відмовишся свідомо від такої дружини, вона довго не горюватиме. Знайдеться чоловік, що тільки й мріє про таку дружину й не стане Злата чужою. От тоді я на тебе подивлюся!
В словах батька була частка правди. Я дійсно не допомагав дружині, все скинув на її тендітні жіночі плечі, а сам чекав, коли ж вона в порядок себе приведе. Як це егоїстично, аж незручно стало. Додому я повертався з букетом квітів та твердим наміром допомогти дружині знову відчути себе красунею.
Відтепер сімейні обов’язки ми ділимо навпіл. Я частенько беру на себе прибирання, поки Злата готує. Або виношу сміття та гуляю з дітьми, поки дружина пере та прасує одяг. Відколи хатньої роботи стало менше, у дружини з’явився час на себе. Я помітив, що вона розцвіла, пофарбувала волосся, схудла, купила нову спідню білизну. У її очах знову з’явилася іскорка в яку я колись закохався. Ми пережили важкий період у стосунках й тепер насолоджуємося одне одним та нашим сімейним життям.
Ніколи не втомлюся дякувати батькові за ту нашу серйозну чоловічу розмову.
