В юності я вирушив на заробітки до Португалії разом із близьким другом. Моїм початковим планом було заробити трохи грошей, повернутися додому і одружитися. Однак доля приготувала для мене інші плани. У чарівній країні Португалії, далеко від дому, я знайшов кохання. Хоч спочатку мені було важко з мовою, але нам вдалося порозумітися без особливих зусиль. Моя кохана – корінна мешканка, і те, що почалося як вuпадкове знайомство, незабаром переросло в глибоке кохання. Ми зв’язали себе узами шлюбу, і через рік у нас народилася донька, а ще через два роки – син.
Життя було нелегким, враховуючи скромне походження моєї дружини. Щоб жити більш-менш комфортно, ми обоє невтомно працюємо. Тим не менш, заробіток, який ми отримуємо, не відповідає потребам наших зростаючих дітей. Хоча останнім часом нам вдалося провести кілька вихідних разом, відвідування будuнку моїх батьків на батьківщині залишається нездійсненною мрією через фінансові труднощі. Моя дружина боїться, що я можу не повернутися, якщо поїду сам, тому ця ідея відкладається на невизначений термін.
А потім несподіваний дзвінок від моїх батьків все змінив. Вони висловили бажання жити з нами, мотивуючи це тим, що вони єдині залишилися на батьківщині і тепер, коли їхній син “за кордоном”, вони уявляють собі неспішне життя на березі моря. У мене не було слів і внутрішній конфлікт. Утримання моєї нинішньої сім’ї – це вже постійна боротьба, а розмістити моїх батьків у нашому маленькому будинку було б непростим завданням. Крім того, я nовинен донести до них, що я не такий фінансово благополучний, як вони вважають, тільки тому, що живу за кордоном.
Мої батьки мають простору трикімнатну квартиру і насолоджуються життям на пенсії. Батько, як заслужений працівник, щороку отримує путівку в санаторій на двох. Вони мають досвід відпочинку в межах країни, щороку відпочивають на морі, а я допомагаю їм фінансово. Проте їхнім прагненням було дослідиmи чужі краї. Порадившись з дружиною, ми прийшли до болючого рішення не заохочувати надію на переїзд до нас. Наша головна турбота – благополуччя наших дітей, а утримувати велику сім’ю було б непосильним завданням.
Я набрався сміливості зателефонувати батькам і пояснити своє скрутне становище. Це було важко сформулювати, знаючи, що їм може бути боляче, але я не бачив альтернативи. Можливо, не кожен може зрозуміти мій вибір, і, на жаль, мої батьки теж не до кінця зрозуміли. Я часто думаю, чи не є я невдячним сином, і я усвідомлюю, що люди можуть засуджувати мене. Проте потреби моєї сім’ї мають пріоритет. Можливо, в майбутньому мої обставини покращаться, і я зможу забезпечити моїх батьків омріяним будинком на березі моря, про який вони так мріють, але це залишається далекою перспективою. Наразі я маю зосередитися на головному: добробуті моєї сім’ї та нашому спільному майбуmньому.
