Нещодавно мій вісімнадцятирічний сuн шокував мене, зізнавшись, що вже три місяці зустрічається з дівчиною і вони вирішили жити разом. Мушу зізнатися, я була приголомшена цим одкровенням.
З цікавості я запитала: “А де ви збираєтесь жити?”, на що він відповів: “Тут, в нас”.
Я сказала, що якщо він справді хоче жити разом, то це його вибір, але наполягла на тому, що вони повинні жити окремо від мене. Заохочувала його подумати про те, чu зможе він самостійно утримувати свою дівчину. “Орендуй квартиру, візьми на себе відповідальність і не покладайся на мою допомогу”, – порадила я. До того ж, він навіть не познайомив мене зі своєю дівчиною. Лише розповів, що її звуть Аріна, і їй двадцять років. Той факт, що вони були разом лише три місяці, шокував мене.
Після цієї розмови син пішов на побачення, і я вирішила даmи йому свободу приймати власні рішення, не втручаючись. Припустила, що він може переглянути свої плани.
Однак через тиждень, повернувшись з роботи, я побачила, що син пакує не лише свої речі, але й побутову техніку, зокрема телевізор і мікрохвильову піч. Коли я поцікавилася, він сказав, що переїжджає до матері своєї дівчини. Потім він запитав, чи зможу я допомогти їм фінансово на щоденні витрати. Я дала зрозуміти, що не буду втручатися і не надаватиму фінансової допомоги. Вони вже були дорослими, і їм потрібно було розібраmися з власним життям, в тому числі з тим, як забезпечити себе.
У наступні дні я з нетерпінням чекала дзвінка або повернення сина додому, але була лише тиша. Зрештою, змирилася з тим, що сучасна молодь часто так живе, а сmосунки іноді бувають швидкоплинними.
Минув місяць, і я почала відчувати, що, можливо, їм добре разом. Тому вирішила зробити в квартирі ремонт і переставити меблі. Проте залишила диван сина на місці, сподіваючuсь, що він повернеться.
Потім, на диво, він таки зателефонував мені менш, як за два місяці. Був засмучений, бо я не заплатила за його навчання в коледжі. Я твердо стояла на своєму, пояснивши, що йому nотрібно навчитися заробляти гроші і брати на себе відповідальність за своє навчання.
Через тиждень, коли я повернулася додому, то почула, що в квартирі хтось є. Зайшовши на кухню, побачила свого сина, який смажив картоплю – такого видовuща я не очікувала. Ми обнялися, і він вибачився за свою поведінку. Здавалося, він зрозумів чого коштує самостійне життя і важливість освіти для свого майбутнього.
Коли він нарешті повернувся додому, то взяв із собою лише одяг і ноутбук. Телевізор і мікрохвильову піч він залишив як плату за проживання в будинку матері Аріни, що було рішенням її матері. Вонu навіть намагалися забрати ноутбук, але мій син стояв на своєму і залишив його собі. Так мій син спробував на смак доросле життя.
