“Я до тебе не повернуся, буду з Галею жити” – таке коротке повідомлення передала дідові Бабуся Маришка, яку звали Ніною Миколаївною. Вона щастям не могла стримати сліз радості, як вона їхав за мріями із нею. Дід був ледь-ледь видимою постаттю у спогадах Бабусі, з дитинства вона пам’ятала лише окремі деталі його поведінки – різкий запах та грубий голос. Про їх спільне життя їй хотілося забути, бо такі стосунки були важким випробуванням.
Дід працював на залізниці, разом із своїм напарником щоденно обходив кілька кілометрів залізничних колій, шукаючи поломки та несправності. Це була важка та міцна праця, а здоров’ям вона дуже відбивалася на ньому. Ніні Миколаївні часто пропонували путівки в санаторії, але дід кожного разу відмовлявся від відпочинку, будучи повністю захопленим своєю роботою.
Одного зимового дня, діду стало нещадно зле, і лікар порадив йому підтримати організм у санаторії. Дід дуже поважав та боявся лікарів, проте бабуся переконала його поїхати, приготувавши йому валізу та побажавши здоров’я.
Тривалість дідової відпустки радувала Бабусю, яка насолоджувалася три тижні абсолютного спокою та свободи. Вона наварила смачних страв і пригощала всіх сусідок, ділилася з ними своєю радістю.
Але через два тижні все змінилося. Листоноша приніс телеграму від діда, де він оголосив про своє рішення залишитися жити з Галею. Це повідомлення докорінно змінило життя Бабусі, вона не могла повірити своїм очам і переживала сильні емоції. Вона звернулася до Бога зі словами подяки за щасливі роки, але разом з тим звернулася й до нього з проханням не передумати.
Життя Бабусі після розлуки з дідом змінилося радикально. Вона розцвіла новим щастям і радістю, розпочала ремонт у будинку – купувала шпалери та тканину для яскравих штор, шила їх на своїй швейній машинці. Вона відкинула з будинку старі речі та клейонку, яку дід так обожнював. Стара клейонка зі столу була замінена на чудову тарілку, яку вона отримала на роботі.
Бабуся повернула в своє життя радість, гостинність та турботу. Вона часто зустрічалася з сусідами, пригощала їх різними смаколиками і слухала їх ради з городніх справах. У її домі завжди було багато відвідувачів, зокрема внуків, які обожнювали проводити час з нею.
Роки летіли, а Бабуся ніяк не втрачала свого внутрішнього світу і молодості. Вона залишалася непохитною у відносинах зі своїми чоловічими поклонниками, підкреслюючи, що їй достатньо любові та заботи дітей та онуків.
Так завершилася історія Бабусі Маришки та її розлуки з дідом. Вона знайшла щастя відновити своє життя та зігріти довколишніх своєю любов’ю та турботою. Бабуся зібрала у своїй душі безцінний досвід та незабутні спогади, які ніколи не покинуть її серце. Кожен день вона раділа життю і дарувала світло і радість всім навколо. Її історія стала прикладом того, як можна пережити найскладніші випробування та знайти свою радість і щастя в житті, залишаючись вірною собі та своїм ідеалам.
