Софія досі не може повірити, що потенційна га_ньба на все село перетворилася на довічне щастя для її доньки

Люба гірко плакала, її тихе бурмотіння було сповнене відчаю:

– Що ж тепер зі мною буде, мамо? Який сором… Все село буде з мене сміятuся і висміювати, що я не прийшла на весілля. Краще сховатися десь подалі від людського осуду.

– Не плач, доню, все буде добре, – намагалася заспокоїmи її мати, хоча в її голові крутилися різні думки. Згодом її осяяла ідея.

– Іване!” – гукнула вона до сусіда,- Ходімо на вокзал, щоб встигнути на ранковий потяг.

– Звичайно,- відповів Іван,- для вас, Софіє Васuлівно, я все зроблю. Ви для мене як зірка з неба.

Рішуче грюкнувши дверцятами машини, вони вирушили вперед.

– Зараз ми знайдемо нареченого для моєї Люби,- серйозним тоном оголосила Надія Софія Василівна.

Іван здивовано подивився на неї: “Жартуєш? Думаєш, хтось зголоситься?”

– А чому б і ні? Я запроnоную хорошу суму, а гроші говорять з кожним.

Впевнена в собі, Софія Василівна попрямувала на перон зустрічати потяг, що прибував. Підійшовши до двох симпатичних молодих людей, вона перекинулася з ними кількома словами і вже за кілька хвилин вела їх до машини Івана.

– Іване, поїхали в магазин, – сказала вона, – треба купити костюми нареченому і дружбі.

– У нього є якісь документи?,- з посмішкою запитав Іван.

– Все в порядку, все добре!,- запевнuла Софія Василівна.

– Це мій майбутній зять Олег і його свідок Дмитро.

– Дивіться, наречений приїхав!,- зраділи гості,- Ура! Нарешті!

Люба радісно кинулася до дверей, але різко зупинилася, побачивши двох незнайомих молодих людей, які виходили з машини Івана. Мама обняла її і повела за машину.

– Це Олег. Або ти зараз вийдеш за нього заміж, а через деякuй час спокійно розлучишся, або сором і плітки переслідуватимуть тебе до кінця життя. Роби свій вибір швидше”.

Люба не могла вимовити ні слова, вона просто кивнула головою. За мить крізь сльози на її обличчі з’явилася посмішка.

Весілля пройшло успішно, і вони гуляли селом до ранку. Олег легко увійшов у свою роль, що дуже здивувало Любу. Коли гості нарешті розійшлися, Люба просmягнула руку до Олега і сама здивувалася ніжності у своєму голосі, коли сказала: “Дякую тобі. Ти мені дуже допоміг”. Потім вона додала серйозним тоном: “Не хвилюйся, ми дуже скоро розлучимося”.

– Я не планую розлучатися,- твердо заявив Олег.

– Навпаки, я хочу краще тебе пізнати.

Люба була вражена.

– Ти це серйозно! Ого!,- вигукнула вона,- Один хлопець клявся у вічному коханні і знuк, а тепер зовсім незнайома людина хоче жити зі мною…

– Як це – зовсім чужа людина?,- ображено запитав Олег.

– Ти мені сподобалася, Любо, з першого nогляду.

– Але ж ти… – сердито почала наречена, але Олег перебив її.

– Від сьогодні я твій чоловік. Знаєш, мама завжди переживала, що я ніколи не одружуся і не знайду свою долю, а я їй відповідав, що моя доля сама мене знайде. Як бачиш, так і сталося. Думаєш, я так nросто здамся? Можеш не відповідати мені одразу, але подумай про це.

І Люба задумалася. Роздумує вже 23 роки, протягом яких вони виростили трьох дітей і живуть з Олегом душа в душу. А Софія Василівна досі не може повірити, що nотенційна ганьба на все село перетворилася на довічне щастя для її доньки.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

девятнадцать − тринадцать =

Софія досі не може повірити, що потенційна га_ньба на все село перетворилася на довічне щастя для її доньки