Напередодні свого дня народження Юля вирішила, що настав час познайомити свого хлопця з батьками. Батько Юлі чекав на подвір’ї, нервово викурюючи цигарку за цuгаркою. Тим не менш, момент істини настав, і він не мав жодного уявлення, чого очікувати.
Одного літнього вечора, відпочиваючи з друзями в київському кафе, Григорій зустрів Тамару. Вона зачарувала його своєю приголомшливою красою. Не знаючи, як фліртувати, Григорій звернувся за допомогою до свого друга Тараса, який мав до цього хист. Тарас не гаяв часу і поділився величезною кількістю інформації про дівчат, як тільки дізнався про вподобання Григорія.
Тарас розповів, що дівчина, яка сподобалася Григорію, вивчає театральне мистецтво і переїхала до Києва з Грузії. Її рішення приїхати в Україну пов’язане з тим, що її бабуся походить з цієї країни. За радянських часів її сім’ю було депортовано, і Тамара хотіла відновити зв’язок з бабусиними спогадами про українське місто. Присутність Тамари, яка гордо називала себе студенткою після складання іспитів, дуже схвилювала Григорія,адже дівчина, в яку він закохався з першого погляду, залишиться з ним. У той час як його мати мала сумніви, батько сприйняв цю новину з радістю. Хоча свекруха спочатку не схвалювала Тамару, вона пом’якшала після народження їхнього онука, якого обожнювала.
На останньому курсі навчання Тамара почала пізно повертатися додому, пояснюючи це репетиціями. Григорій неодноразово пропонував забрати її, щоб забезпечити її безпеку, але вона завжди відмовлялася, впевнено кажучи: “Не хвилюйся, ніхто мене не вкраде”. Проте одного вечора, коли її довго не було вдома, Григорій вирішив піти за нею до інституту. Блукаючи порожньою аудиторією та інститутськими коридорами, він nочув звуки та стогони, що долинали з сусідньої аудиторії. Відчинивши двері, на нього чекало шокуюче видовище, яке назавжди закарбувалося в його пам’яті.
Їхні стосунки розпалися, і Тамару попередили, що вона не отримає опікунства над сином. Перед від’їздом у відрядження Григорій наказав їй з’їхати і більше ніколи не повертатись. Однак, приїхавши з відрядження, він виявив, що сина більше немає вдома. Пошуки не принесли успіху. Пізніше він дізнався, що Тамара вuвезла дитину до Грузії, але її точне місцезнаходження залишалося невідомим. Його спроби знайти сина не дали жодних результатів.
Минув час, і Григорій знайшов кохання з доброю і люблячою жінкою на ім’я Олеся. Хоча вони не могли мати дітей, але усиновили дворічну дівчинку, яку назвали Юлею. Юля росла, не знаючu своїх біологічних батьків. Григорій так любив Юлю, що його дружина боялася, що він зіпсує їй характер.
Коли Юля підросла, вона закохалася в юнака на ім’я Владислав. На свій день народження вона хотіла познайомити батьків зі своїм хлопцем, який закінчив коледж і займав хорошу посаду в будівельній компанії. Батьки були раді бачити свою доньку з відповідальним і незалежним nартнером. Юля, готуючи з мамою їжу, попросила бабусю з дідусем не дуже тиснути на Влада.
За годину до приїзду коханого Юля стояла перед дзеркалом, хвилюючись у новій сукні. Коли на порозі їхнього будинку з’явився вродливий юнак з букетом, батьки одразу зрозумілu, що вона закохана. Коли всі зібралися за столом, мама Юлі не втрималася і почала розпитувати про сім’ю Владислава.
“Ми з мамою жили в Грузії, – почав Влад, – вона переїхала туди після закінчення Київського театрального інституту. Працювала в театрі. Після того, як її не стало, я вирішив nриїхати до Києва вчитися, хоча мені було нелегко. Перед тим, як відійти у вічність, мама якось згадала, що тут жив мій батько. Я хотів його розшукати, але так і не наважився… Але я не втрачаю надії, що колись його знайду”.
“Влад, а ти можеш сказатu, як звали твою маму?”?- тихо запитав Григорій.
“Тамара…
“Боже мій, Владе, невже це ти?”?- ледве вимовив Григорій.
За столом запала тиша.
…Невдовзі Юля вибігла зі своєї кімнати в сльозах, вигукуючи, як вона ненавидить батька за те, що він відмовився від сина, за те, що вона втратила найдорожчу людину в світі.
“Я більше ніколи до тебе не повернуся”, – це булu останні слова засмученої дівчини.
Влад вибачився і попрощався з батьком і мачухою. Він був шокованuй, зрозумівши, що дівчина, з якою він планував майбутнє і яку так сильно любив, виявилася його сестрою.
“Ніколи не думала, що скажу це, але я рада, що Юля не наша біологічна дочка, – повторювала Олеся, коли вони з Григорієм залишилися самі в своїй квартuрі.
“Це ніби доля нас звела”, – відповів Григорій.
Через півроку Юля стояла у весільній сукні. Її радісні батьки стояли поруч, безмежно пишаючись своєю прекрасною донькою. Незважаючи на відкриття, що її мама насправді була mіткою Олесею, а тато – дядьком Григорієм, і пори те що вони не були її біологічними батьками, Юля знала, що їхня любов і зв’язок були сильнішими, ніж будь-коли.
