Зростаючи без заможних батьків, я продовжував навчання, працюючи на півставки, щоб якось прогодувати себе. Під час навчання в університеті доля познайомила мене з Юлею. Ми почали зустрічатися, і незабаром вона завагітніла, що наповнило мене страхом. Фінансово ми були погано підготовлені до батьківства, але Юля наполягала на тому, щоб залишити дитину. Незважаючи на труднощі, я наполегливо продовжував навчання, перейшов на заочну форму, і ми переїхали до її батьків, які мали просторішу квартиру. На жаль, її батьки ніколu не схвалювали мене, постійно критикуючи мій вплив на життя їхньої доньки. Було зрозуміло, що вони були невисокої думки про мене, порівнюючи Юлю з прекрасною квіткою, а мене – з будяком.
Протягом десятиліття я невтомно працював, щоб забезпечити свою сім’ю, вірячи, що Юля віддана турботі про нашу дитину. Але одного разу я повернувся додому, і мене чекало шокуюче одкровення. Юля відверто висловила своє невдоволення, сварила мене за те, що я нібито нічого не роблю для сім’ї, і припусmила, що наш шлюб не має сенсу. Вона ініціювала процедуру розлучення, а її батьки, які зазвичай швидко вставляли свою думку, мовчали. Того дня я був фізично та емоційно виснажений, і я більше не міг ігнорувати очевидний брак тепла в наших стосунках. У глибині душі я підозрював, що вона вже знайшла мені заміну, оскільки часто засмучувалася через дрібниці, демонструючи загальну зневагу до мене.
Не маючи змоги змиритися з ситуацією, я провів ту ніч на роботі і вирішив взяти вихідний, щоб пошукати нову квартиру. Я відмовився залишати сина під опікою Юлі, знаючи, що він заслуговує на краще. Врешті-решт, я орендував квартиру, що належала добрій літній жінці. Ми з сином Михайлом nереїхали туди, і хоча це було старе помешкання, я відчував себе як удома. Бабуся, власниця квартири, стала для нас опорою, ставилася до михайлика, як до рідного онука.
Кілька днів по тому, йдучи на роботу, я несподівано зустрів свого тестя, який підійшов до мене з якоюсь незручністю. Він запитав про свого онука, зізнавшись, що не бачив його більше року. Коли він говорив, його оточувала похмура аура. Я дізнався, що Юля невдовзі після мого від’їзду знову вийшла заміж, і mепер вони жили всі разом. На жаль, їхнє нове життя було далеким від гармонії. Її новий чоловік був любителем вечірок, який приводив додому гучні, деструктивні натовпи, а Юля почала багато пити. Здавалося, вони не зважали на присутність своїх літніх батmьків, які раніше ставились до мене з презирством. Слухаючи про їхню боротьбу, я не відчував жодного співчуття. Їхні вчинки говорили голосніше за слова – вони сприймали все як належне, коли мали нагоду цінувати мене, а тепер зіткнулися з наслідками свого вибору. Мої почуття були рішучими; я не відчував жалю ні до них, ні до їхньої дорогоцінної “квітки”, Юлі. Вони пожинали те, що посіяли.
