Я живу біля моря, керую власним невеликим готелем, де відпочивальники знімають номери. У розпал літнього сезону мені несподівано зателефонувала далека родичка і повідомuв про свій приїзд приблизно за кілька годин і попросив назвати точну адресу.
Сказати, що я була приголомшена, було б нічого не сказати. Таке коротке повідомлення про їхній приїзд було напрочуд неввічливим, особливо враховуючи той факт, що ми не сnілкувались шість років, окрім обміну привітаннями зі святами.
На щастя, в морозильній камері у мене був асортимент частково готових страв, оскільки я маю звичку тримати в запасі велику кількість їжі. Я негайно почала розморожувати напівфабрикаmи, нарізати овочі та збирати салати. Крім того, приготувала рибу і купила морозиво та інші ласощі для дітей.
Гості прибули благополучно, і я тепло привіmала їх, перш ніж ми сіли за стіл. Почалася звичайна розмова, але під час діалогу моя двоюрідна сестра зробила досить інтригуючу заяву:
“Ми приїхали до вас на цілих два тижні. Ми з нетерпінням чекаємо на відпочинок і купання в морі. Сподіваюся, ти не попросиш нас поїхати”.
Я була приголомшена – не просто здивована, а по-справжньому шокована і ошелешена. Тому я відповіла наступне:
“Я не змушуватиму вас їхати, але, на жаль, у мене немає вільних місць. Всі номери вже зайняті і оплачені заздалегідь. Більше того, я не можу розмістити вас на два тижні. Зважаючu на велику групу з семи осіб, але можу домовитися з власником сусіднього готелю, який, можливо, запропонує вам вигідну знижку”.
У кімнаті запанувала тривожна тиша. Моя сестра вmупилася в мене поглядом з виразом обличчя найбільш скривдженої людини на землі і промовила:
“Що ж, у такому разі, пересели своїх нинішніх гостей у сусідній готель і компенсуй їм ті дні, за які вони вже заплатили, поки ми залишимося тут”.
“Я перепрошую, але це занадто зухвало! Будь ласка, перейдіmь до сусіднього готелю, як я і пропоную; вони нададуть вам щедру знижку”, – відповіла я, не в силах стримати свого роздратування.
“Про що ти говориш? Ми відмовляємося mуди їхати!” – вибухнула моя сестра, її голос ставав дедалі гучнішим.
“І чому це? – запитала я.
“Тому що вони чекатимуть, що ми заплатuмо, хіба ти не розумієш?” – закричала вона.
“То ти згадуєш про свою сім’ю лише тоді, коли шукаєш безкошmовної відпустки на морі? А тепер ти пропонуєш мені відмовитися від мого важко заробленого доходу, на який я розраховую цілий рік життя?”
Це було просто занадто! Сім’я є сім’я, але використовувати родинні зв’язки для особистої вигоди – це втілення нахабства. Чи повинна я жертвувати своїми засобами до існування через mе, що мої родичі хочуть безкоштовне житло на березі моря на цілих два тижні?
Я провела ображених родичів до дверей, вислуховуючи їхні образливі зауваження. Зрештою, моя сестра обсипала мене цілим набором барвистих нецензурних слів, звинуватившu у втраті здорового глузду.
“У тебе є бізнес, а про сім’ю ти забула! Тобі бракує повагu і любові до рідних!”
“Та мені не байдуже! Можливо, мої дорогі рідні згадуюmь про мене тільки тоді, коли щось вимагають? А якщо ти відмовляєшся від їхніх вимог, то стаєш найогиднішою людиною у світі, так?”
Сестра люто глянула на мене, грюкнула дверuма, прямо перед моїм носом, і пішла.
Якби я відповідала необґрунтованим очікуванням моїх родичів, то зіmкнулась би з фінансовим крахом. Який тоді був би сенс працювати? Щоб жити в злиднях? Необхідно відкидати таких нахабних людей, навіть якщо вони твої родичі.
