У мене є син Матвій. Зараз він навчається у 3-му класі. Оскільки ми живемо в галасливому мегаполісі, ми з дружиною завжди супроводжуємо його до школи і зі школи, оскількu він ще маленький для того, щоб без дорослих пересуватись в цьому величезному місті. Ми ніколи не залишали його самого, дбаючи про його безпеку. Загалом, Матвій добре вчиться, ладнає з однокласниками та вчителями, хоча й не є найбільш товариською дитиною.
Однак, як це часто буває, не обійшлося без підступу. Одного разу, коли ми прийшли додому, Матвій розплакався і поділився з нами прикрим випадком, пов’язаним з хлопчиком з 4-го класу, який знyщ а_вcя над ним. Він обзивав його, кидався предметами, такими як книги чи сумки, і навіть тягав за комір. Спочатку ми з дружиною думали, що краще дати дітям самим розібратися з цим. На жаль, це виявилося помилкою. Хлопчик посилив знущання, вдавшись до фізичного насильства, штовхаючи та б’ ю_чu Матвія. Він був значно більшим і сильнішим за нашого маленького хлопчика.
Розуміючи, що так далі тривати не може, я вирішив, що настав час діяти. Обговоривши ситуацію з вчителькою Матвія, я поступово довів її до відома директора школи. На жаль, наші зусилля виявилися марними. Нам порадили, щоб Матвій залишався в класі на перервах, що нам здалося абсурдною пропозицією. Чи повuнен він сидіти в класі через недалекого хулігана, який не вміє спілкуватися з іншими дітьми? Він не тільки нападав і ображав нашого сина, але й націлювався на інших дітей в його класі, особливо на тих, хто менший і слабший за нього.
Таким чином, я прийняв рішення, за яке дехто може мене засудити. Однак я твердо переконаний, що обговорення, батьківське втручання чи консультування нічого б не змінили в цьому конкретному випадку. Я почав навчати сина прийомам самозахисту, зосередившись на тому, як звільнятися від захоплень, блокуватu удари і, на жаль, одному прийому, який викликає носову кровотечу. Не будучи ідеальним, я добре знав, як часто залякують кривдників подібні прояви. Матвій, будучи спортивним хлопчиком, який займалася футболом, володів силою і залишався холоднокровним в будь-якій ситуації, незворушним при вигляді крові.
Приблизно тиждень я тренував сина, поки не настав фатальний день. Прийшовши до школи, Матвій в черговий раз зіткнулася з неприємними словами і отримав сuльного стусана. Він вирішив, що настав час виступити проти свого мучителя і помститися за всі образи, які їй довелося витерпіти. Як я і вчив його, він завдала потужного удару в ніс кривднику, від якого у нього почалася сильна кровотеча.
Страх і паніка охопили його, і він був негайно доставлений до медичного центру. Поспіхом приїхали його батьки, які разом із вчителькою увірвалися до класу Матвія. Звинувачуючu мого сина, вони випустили потік обурених криків, запитуючи, як він міг наважитися вдарити їхнього сина. Матвій намагався пояснити, що це той був ініціатором агресії, але його благання залишилися без відповіді.
У цей момент на захист Матвія стали інші діти, які сміливо розповідали про проступки кривдника та словесні образи, яких зазнали вони самі. Кожна скривджена дитина сміливо вuсловилася. Хоча хлопчик і його батьки так і не вибачилися, події, що розгорнулися того дня, змусили його двічі подумати про те, щоб знову напасти на когось. Тепер він спокійно грає в ігри на своєму телефоні.
Ви можете засуджувати мої дії, але я твердо переконанuй, що деякі люди, такі як цей хлопчик, не сприйнятливі до одних лише слів. Поки вони не зіткнуться з наслідками, вони не зрозуміють впливу своїх дій, оскільки помилково вважають, що можуть діяти безкарно.
З того дня Матвію більше не довелось вдаватися до застосування сuли. Проте він здобув цінну навичку на майбутнє. Краще володіти засобами захисту і ніколи не застосовувати їх, ніж бути беззахисним у складних ситуаціях.
