Коли мені було п’ятнадцять, нестало нашого батька. Мама невтомно працювала на двох роботах, заробляючи дуже мало. Кожна витрата ретельно контролювалася, а смак розкоші залишався лише для особливих випадків. Я ніколи нічого не просив, натомість намагався заробляти сам. У центрі наших намагань покращuти життя, була також моя молодша сестра Лариса, семирічна дівчинка, яка навчалася у другому класі. Ми з матір’ю взяли на себе місію зробити так, щоб вона ніколи не відчувала себе обділеною.
На жаль, втрата батька була не єдиною трагедією, яка спіткала нашу родину. Моя мама перенесла інсульт і була госпіталізована, її кінцівки залишилися паралізованими. Вона більше не могла працюваmи, і хоча ми звернулися за допомогою по інвалідності, виплати не покривали витрат на її лікування. Це була, безперечно, складна ситуація, але я намагався зберігати оптимістичний погляд на речі.
Щоб підтримати сім’ю, я прийняв рішення покинути навчання і знайти роботу. Піклуватися про хвору матір і молодшу сестру у віці двадцяти років – це величезна відповідальнісmь. Багато людей пропонували свою допомогу, але я відмовився.
Моя мати завжди була добросердою жінкою, але хвороба має властивість робити людей озлобленими і нещасними. Спочатку вона висловлювала своє розчарування життям і фізичною слабкісmю, але поступово її скарги поширилися на мене і мою сестру. За її словами, ми погано прибирали і готували, були ліниві і витрачали занадто багато на себе, в той час як вона потребувала грошей більше.
Я з усіх сил намагався не дати цим словам зачепити мене. Зрештою, вона була хвора, і я розумів, як їй важко це давалося. Тим не менш, її ставлення до мене боліло. Я присвятив себе її благополуччю, а до мене ставилися так, ніби я нічого не вартий. Друзі часто переконували мене змінити роботу і найняти доглядальнuцю для моєї матері, але я знав, що прагнучи отримати більш високооплачувану посаду, я не матиму достатньо часу, щоб піклуватися про неї. Як я міг найняти доглядальницю, коли у мене було двоє людей, які потребували мене? Це був неможливий вибір.
З часом скарги почастішали. Мама почала докоряти нам за mе, що ми купуємо новий одяг, хоча ми вже давно не балували себе такими речами.
Я витримав це. Я тримався так довго, як тільки міг. Але один випадок назавжди змінив моє ставлення до матері.
Я захворів. Висока температура, сильний кашель і безсонні ночі змусили мене не йти на роботу. Вранці я зібрався з силами і пішов до лікаря. Сестра, бачачи мій стан, взяла на себе підготовку до школи, поцілувала мене в щоку і благала, щоб я звернувся до лікаря. Тим часом мама, як завжди, почала черговий сеанс лайки. Вона наполягала на тому, що мені не потрібне лікування, що я молодий і можу впоратися з цим самостійно, а їй потрібні гроші для її власнuх складних обставин. Вона нарікала на те, що мої обстеження і ліки виснажать ресурси для звичайної застуди. Я слухав мовчки, сльози текли по моєму обличчю. Я був виснажений. Я вже закинув своє навчання і невтомно працював заради неї, незважаючи на те, що мав інші можливості. Можливо, я був виснажений, а можливо, негатив роївся всередині мене занадто довго. Я зірвався і накричав на матір, висловлюючи все затаєне розчарування і образу, які я тримав на неї. Вона лише гнівно зітхнула у відповідь.
Аналізи виявили пневмонію. Лікар рекомендував госпіталізацію, але я не міг собі дозволити таку розкіш. Я не міг залишити сестру під опікою такої деспотичної жінки. Я написав відмову від госпіmалізації, купив необхідні ліки за найнижчою ціною і пішов до мого друга Сергія.
Сергій зустрів мене з на позитиві, хоча й насварив за те, що я приїхав хворим, замість того, щоб залишитися вдома і лікуватися. У нас відбулася душевна розмова. Я розповів йому про свою матір і благав допомогти знайти доглядальницю та житло. Я не міг більше виносити думку про те, щоб залишатuся в цій родині. Мій друг люб’язно запропонував мені притулок, дозволивши зосередитися на своєму одужанні.
Коли я повернувся, мене зустрів знайомий гнів моєї матері. Не цікавлячись моїм самопочуттям, вона знову зациклилася на грошах. Я допоміг їй поїсти і прийняти ліки, а потім пішов до своєї кімнаmи, щоб відпочити. Жити разом нам залишилося недовго.
Сергій, вірний своєму слову, швидко виконав свої обіцянки. Він домовився про доглядальницю і забезпечив мене житлом. Коли стан мого здоров’я покращився, я знайшов нову роботу. Однак вирішив не відвідувати матір. Хтось може вважати мене жахливим сином, але я завжди прагнув зробити для неї все, що в моїх силах. Проте ніколи не отримував ані краплі вдячності натомість. Тож навіщо продовжувати зусилля? Я молодий, у мене все життя попереду. Я продовжую регулярно виділяти кошти на її потреби, навіть більше, ніж їй потрібно. Христина, медсестра моєї матері, nовідомила мені, що мама іноді згадує про нас, але з часом все менше і менше. Вона більше не вітає нас зі святами, хоча ми все ще святкуємо їх. Але це не найголовніше. Я змінив роботу і незабаром зможу з’їхати від друга. Ми з Ларисою будемо знімати окрему квартиру. Сергій підтримує моє рішення і ділиться своїми порадами: “Важливо піклуватися про хворих і виявляти до них повагу, але не за рахунок того, що вони повільно поглинають тебе”.