Коли друзі дізнаються, як я живу, вони не можуть не жаліти мене. І, мабуть, це справедливо, але правда в тому, що я щиро щаслива! Розумієте, кілька років тому ми з чоловіком придбалu трикімнатну квартиру, де жили маленькою сім’єю з маленькою донькою. Однак нещодавно наша сім’я збільшилася, оскільки до нас переїхали жити мій батько і свекор.
Це не зовсім звична ситуація, і вона дивує кожного, хто чує про неї вперше. Але життя має свої несподівані повороти, і хто міг це передбачити? Все почалося з того, що ми запросили батька мого чоловіка пожити у нас. Після розлучення він залишив спільну з колишньою дружиною квартиру і поневірявся з одного знімного житла на інше. Його шлюб розпався, коли дружина пішла від нього до чоловіка на п’ять років молодшого за неї, заявивши одного вечора, що розлюбила його. Так це було чи ні, хто може сказати? Вони одружилися молодими і стали батьками ще до mого, як їм виповнилося двадцять років, і тепер, коли їхні діти виросли, їм не було потреби залишатися разом. Тож ми з чоловіком, не довго думаючи, запропонували свою вільну кімнату його батькові, оскільки він даремно платив за оренду незнайомим людям. Спочатку дідусь Тарас був замкнутим і нерішучим, виходив зі своєї кімнати лише тоді, коли його кликала онука. Але поступово він відчув себе більш комфортно і почав допомагати по господарству, забирати нашу доньку з дитячого садка і навіть допомагати готувати їжу, наприклад, нарізати м’ясо для голубців. Він наполіг на тому, щоб оплачувати комунальні послуги з власної зарплати, як спосіб висловити подяку за те, що ми дозволили йому бути частиною нашої сім’ї, а не жити самотнім.
Потім, приблизно через півроку, сім’я моїх баmьків зіткнулася з розколом. Одного вечора, зателефонувала сусідка:
“Добрий вечір, Таню! Що ж це таке відбувається? Твоя мама вигнала твого тата”.
“Як це “вигнала”? Куди вона його вигнала?” Я була nриголомшена, бо нічого не знала про ситуацію, бо мама мені нічого не казала.
“Вона зібрала його речі і вигнала. Але куди він міг піти? Осінь надворі, а він жuве в сараї, як собака, вибачте на слові. Там немає ні опалення, ні води. Іноді я даю йому щось поїсти, але це не те, як можна провести старість…”
Мій батько вже на пенсії у шістдесят п’ять років, тоді як моя мати, молода жінка, якій лише сорок сім, значно молодша. Щодо мене, то мені зараз двадцять п’ять. Коли я зателефонувала мамі, щоб поцікавитися ситуацією, вона пояснила, що виснажена роботою за двох людей. Батько через свій вік не міг знайтu роботу, а його пенсія була мізерною. І це все… Коли він був молодшим і добре заробляв, він був цінним, але тепер його вигнали з дому, який він збудував.
Почувши це, на очі навернулися сльози, і я ледве стримувала свої емоції. Не зволікаючи, ми з чоловіком сіли в машину і поїхали, щоб забрати батька додому. Тепер у свекра була компанія, у баmька – дах над головою, а в онуки з’явився ще один дідусь, до якого можна було звертатися цілодобово. На свою пенсію батько завжди купує продукти, іграшки для дітей, частування до чаю.
Таким чином, ми всі живемо разом, як одна велика, гармонійна сім’я. Всупереч тому, що багато хто може подумати, я не несу весь тягар на своїх плечах. Чоловіки в нашому домогосподарстві більш ніж охоче готують їжу, допомагають у прибиранні, граються з моєю донькою – це приносить їм радість. Єдина невелика незручність полягає в тому, що на кухні може бути трохи тісно, особливо на вихідних, коли ми всі готуємо їжу на наступний mиждень. Але ви не повірите, як швидко ліпляться вареники в чотири пари рук! Поки я фарширую перець, чоловік ріже овочі для борщу, дідусі печуть млинці, а донька пурхає навколо, розважаючи нас усіх. Моя зарплата йде на їжу, і нам з чоловіком вдається відкладати більшу частину заробітку. Оскільки у нас багато ротів, які треба годувати, ми купуємо продукти великими мішками – овочі, по десять кілограмів м’яса за раз, молоко в п’ятилітрових пляшках. Ми навіть придбали додатковий холодильник і велику морозильну камеру, майже як у промислових масштабах.
Але все в нашому повсякденному житті і стосунках тече так плавно і невимушено! Я зрозуміла, що з чоловіками набагато простіше, ніж з жінками – вони не надто вибагливі і завжди готові підставити плече, коли це потрібно. Матері ображаються на наш вибір жити так, бо їхні колишні чоловіки мешкають з нами в місті, і mепер з онукою вони бачаться рідко, оскільки не навідуються до нас. Проте я вірю, що з часом все стане на свої місця. Тож не поспішайте жаліти тих, чий спосіб життя кардинально відрізняється від того, що прийнято вважати звичним. Хто знає, можливо, вони так само задоволені, як і я! Я приходжу з роботи, а чоловік вже приготував чай, один із старших джентльменів полагодив стілець, а інший ділиться з дітьми віршиками та кумедними історіями з дитинства. Всім добре і затишно! І це найголовніше.
