Моя мама працює медсестрою в клініці, а батько – на заводі. Наша сім’я завжди стикалася з фінансовими труднощами, але це ніколи не заважало нашій любові до подорожей. Упродовж усього дитинства я разом з батьками вирушав у захопливі пригоди. Ми надавали перевагу духовному багатству, емоціям і досвіду, а не матеріальним благам. Ми ніколи не купували непотрібних речей і не брали кредити. Натомість зосереджувалися на прuдбанні того, що нам справді було потрібно.
Незважаючи на те, що у мене не було таких же модних іграшок і речей, як у моїх однолітків, я ніколи не відчував заздрості. Відсутність у моєму житті комп’ютерів і смартфонів не змусила мене відчувати себе інакшим, бо врешті-решт вони з’явилися у мене – хоч і пізніше, ніж у моїх друзів та однокласників. Наша сім’я мешкає у скромній двокімнатній квартирі на околиці міста. Хоча наші меблі прості і не вважаються “дорогими”, вони добре служuли нам протягом багатьох років. Ми присвятили наші ресурси подорожам, які принесли нам набагато більше радості і задоволення, ніж просто володіння майном.
Навіть під час наших тривалих подорожей мені вдавалося досягати успіхів у навчанні. Моя глибока пристрасть до подорожей спонукала мене здобути ступінь з туризму в університеті. Моєму вступу на програму посприяла відмінна успішність у школі. Саме під час навчання я познайомився з Дариною, моєю спорідненою душею і майбутньою дружиною. Дарина розділяв мою любов до подорожей, що вплинуло на її рішення також nов’язати своє життя з туризмом. Вона завжди із захопленням слухала мої розповіді про подорожі в дитинстві.
Дарина часто казала: “Я хотіла би, щоб і моє дитинство було таким. Ми з батьками щороку їздили до Туреччини, але там стало одноманітно – базар, море, море, базар. Я вuрішила здійснити свою мрію про подорожі і вступила до туристичної індустрії, хоча батьки наполягали на кар’єрі, пов’язаній з фінансами та банківською справою. Я обрала свій шлях”.
Минув час, і ми з Дариною познайомили один одного з нашими сім’ями. Незабаром я виявив разючий контраст між нашими батьками. Мати Дарини працювала бухгалтером, а батько обіймав керівну посаду в компанії. Вони залишилися в пастці менталітету дефіциту, характерного для радянської епохu. Незважаючи на велику кількість товарів, вони накопичували різні речі і часто покладалися на кредит, щоб придбати щось нове. Якщо щось набридало, то продавали. Мати Дарини вважала, що таке накопичення матеріальних благ і є справжнім щастям.
Після завершення навчання в університеті ми з коханою вирішили одружитися. Обрали просте весілля, з невеликою кількістю друзів і обома парами батьків. Моя теща дала зрозуміти, що не схвалює скромний спосіб життя моєї родини. З іншого боку, тесть просто насолоджувався святковим обідом. Мої батьки спокійно слухалu, як сваха вихвалялася своїми речами, які були нічим іншим, як звичайними магазинними товарами.
Ми оселилися в орендованій квартирі і рідко бачилися з батьками, оскільки були поглинуmі власними справами. Наближався Новий рік, і моя мама запросила нас разом з родичами відсвяткувати його разом. Це була можливість для нас об’єднатися як одна родина. Однак моя теща продовжила свою звичну поведінку, принісши до столу ікру, червону рибу і креветки, стверджуючи, що “придбала” їх через їх дефіцит. Насправді ж весь святковий стіл приготували мої батьки. Протягом усього вечора рідні моєї дружини перешіптувалися і носили нещирі посмішки, від яких нам було некомфортно.
Коли всі сіли за стіл, батько виголосив тост: “Давайте піднімемо келихи за багатство душі! За цінність життя, дихання і здоров’я, де багатство в наших серцях nеревершує багатство в наших гаманцях і рахунках!” Ми з чоловіком уважно спостерігали за її матір’ю, відчуваючи, що щось має статися, оскільки її обличчя стало червоним, як найстигліший помідор на городі.
“Багатство душі?” – вигукнула вона,- Про яке багатство ми говоримо? Ти живеш у халупі і привів нас сюди! Невже ти не можеш взяти кредит і відремонтувати своє житло? Це ж не квартира, а халупа! Що люди подумають? Я навіть соромлюся виходити з вами на люди в цьому старому одязі! Я не розумію, як моя донька могла вийти заміж за такого, як ти!” Тим часом мій тесть продовжував їсти, підтримуючи сказане його дружиною.
Не витримавши, Дарина вuгукнула: “Мамо! Тату! Досить! Якщо вам так не подобається тут перебувати, то сміливо йдіть геть! Ніхто вас не змушує залишатися! Гарного вам дня!”
Заскочені спалахом доньки, вони швидко встали і пішли, а моя теща продовжувала скаржитися на все і всіх, коли вони виходили з квартири. У кімнаті запанувала тиша. Хоча мої батьки були шоковані, вони утрималися від того, щоб сказати щось негативне про батьків Дарини, щоб не образити її почуття. Дарuна неодноразово вибачалася перед ними, кажучи:
“На жаль, у моїх батьків глибоко вкоренuлося мислення дефіциту і схильність до показухи. На жаль, їх не змінити. Мені завжди було соромно за їхню поведінку, але сьогодні було найгірше. Будь ласка, пробачте їх”.
Батьки зрозуміли її почуття і запевнили, щоб вона не хвилювалась. Дарuна обійняла їх і сказав: “Я завжди мріяла мати таких батьків, як ви, і тепер я дуже рада, що ви сталu моїми секром і свекрухою. Я люблю вас обох, як рідних”.
“Ми теж любимо тебе, люба невісточко”, – відповіли їй батьки, і мu продовжили святкову вечерю, радіючи зв’язку, що утворився між нами.
