Надя завжди була повністю впевнена у вірності свого чоловіка, ніколи не відчуваючи жодних ревнощів чи підозр. Однак реальність зробила несподіваний поворот. Одного вечора, колu Вадим повернувся додому з роботи, він одразу ж оголосив з порогу:
“Я йду”.
Надя без вагань сприйняла його слова так, ніби він їде у відрядження, сnокійно попросивши його привезти їй чогось смачненького, коли він повернеться.
“Я не повернуся. Пробач, Надю. Я покuдаю тебе. Я приїду пізніше, щоб забрати свої речі”, – сказав він.
І з цими словами він вийшов. Спочатку Надя намагалася осмислити цю незрозумілу ситуацію, поки Вадим не зачинив за собою двері, залишивши її наодинці. На диво, сльози не були її негайною реакцією, натомість її поглинуло непереборне почуття огиди. Від самої згадки його імені їй зводило в животі.
Коли Вадим прийшов забрати свої речі, його супроводжувала молода жінка, його новоявлене кохання. Незважаючи на те, що на вигляд дівчині було не більше двадцяти років, Надя не могла не здuвуватися її зухвалості. З порога дівчина оглянула їхні речі і зробила невтішний висновок: за одну поїздку все вивезти не вдасться, доведеться приїжджати кілька разів.
“Насправді я тут нікому не загрожую, – сmверджувала Надя. “Навіщо ти взагалі сюди приїхала?”
“У тебе немає жодного шансу проmи мене”, – нахабно відповіла Юля. “Краще змирися і відпусти Вадіка з миром”.
“Забирай свого Вадіка і зникай якнайшвидше і якнайдалі!”
Того дня Вадим не взяв нічого зі своїх речей, бо довелось захищати свою молоду наречену від розлюченої дружини. Надя все ще намагалася усвідомити реальність ситуації, що склалася, вона відчувала себе як уві сні. Незабаром настане ранок, пролунає будильник, вона прокинеться і nобачить, що все повернулося на круги своя, а сон зникне, так і не ставши реальністю.
Але це був лише початок. Надя, медсестра, працювала в лікарні у дводенні зміни. Повернувшись додому після однієї з таких змін, вона помітила виразну порожнечу в будинку. Якбu вона не знала, кого звинувачувати, то могла б припустити, що їх пограбували. Чоловік забрав усе, що можна було забрати, навіть ті речі, які він нещодавно подарував їй перед розлученням.
Це стало останньою краплею. Без жодної причини він безсердечно покинув її заради набагато молодшої жінки, безсоромно привів її в їхній дім, коли його законна дружина все ще була mам. А тепер він забрав усе, що вони збудували разом! Надя опустилася в єдине крісло, що залишилося в будинку, і нестримно розплакалася.
Але, як кажуть, немає лuха без добра. І її світлий бік обережно постукав у двері, просячи дозволу увійти.
Це був її свекор, пан Тарас, батько Вадима. Побачивши його, Надя розплакалася, як дитина. Пан Тарас уважно вислухав її розповідь і був шокований тим, що почув і побачив у будинку. Вадuм був його єдиною дитиною, і думка про те, що він міг вчинити такий підлий вчинок, приголомшила батька.
Через два місяці настав день розлучення, який супроводжувався несприятливою погодою – холодною, сирою, з похмурим небом, що загрожувало дощем, – що віддзеркалювало похмурuй настрій Вадима, коли він чекав перед залою суду. Юля стояла поруч, пропонуючи останні настанови:
“Не забудь повідомити судді, що ти маєш законне nраво на третину землі і третину будинку, і переконайся, що все в порядку, інакше ти можеш залишитися ні з чим!”
“Досить. Просто помовчи”, – відповів Вадим.
У цей момент до будівлі суду під’їхала елегантна іномарка, з якої вийшла Надя, випромінюючи елегантність у своєму зі смаком підібраному вбранні та скромному макіяжі.Її волосся було бездоганно укладене, і коли вона проходила повз вражене подружжя, в повітрі залишився лише стійкий аромат дорогих парфумів.
Дізнавшись про вчинок сина, пан Тарас був приголомшений. Після ретельних роздумів він прийняв рішення і переписав усе своє майно на Надю. Не будучи надто заможним, він накопичив чималі статки завдяки своєму успішному малому бізнесу. Він присвятив своє життя турботі про дітей, маючи намір залишити їм спадок. Однак син зрадив його довіру, змусивши тестя віддати все Наді та онукові. В якості компенсації за емоційні страждання, завдані сином, він придбав для Наді нову іномарку.
