Ніколи не думала, що опинюся в такій ситуації. Іноді я навіть не відчуваю себе його дружиною. Або рівною йому. Я ніби існую виключно для його зручності, для виконання його потреб і бажань. Найгірше те, що він цього навіть не усвідомлює. Він щиро вважає, що будь-яка жінка повинна бути щаслива готуватu чоловікові їжу, займатися всіма домашніми справами. Він навіть не здогадується, що жінці потрібен відпочинок, що їй потрібно час від часу робити перерву.
Я його дружина лише тоді, коли це відповідає його інтересам. Коли він хоче їсти, коли він хоче, щоб у домі прибрали. Але коли йдеться про спільне прийняття важливих рішень, він одразу звертається до мами. Він шукає її поради та підтримки, нехтуючи моєю думкою і підриваючи наше партнерство. А коли я втомлююся і не хочу готувати їжу або виконувати всю хатню роботу, він вішає на мене ярлик поганої дружини. Ніби я маю робиmи все сама, а він лежить на дивані, не роблячи жодного внеску.
Якщо я пропущу якусь пляму під час прибирання або не відповідатиму його стандартам, мене одразу ж критикують. На мене вішають ярлик неадекватної, ніби моя цінність як дружини базується виключно на моїй здатності тримати дім бездоганно чистим. Він не зацікавлений у розумінні того, що я маю свої власні обов’язкu та труднощі. Йому байдуже, коли я перевантажена і виснажена.
Коли ми вирішили купити квартиру, я перестала бути його дружиною. Раптом він звернувся до своєї матері так, ніби хотів жити з нею замість мене. Він нехтував моєю думкою і приймав усі рішення, не зважаючu на мої бажання. В його очах мій голос і мої потреби стали неважливими. Він думав лише про себе і свою матір, людину, яка, як він вважав, ніколи не зрадить його, тоді як така жінка, як я, нібито може це зробити.
Потім, коли він вирішив, що хоче сина, я знову стала його дружиною. Це була тимчасова роль, обумовлена його бажанням мати дитину. Я відчувала себе пішаком у його грі, яким маніпулювалu відповідно до його мінливих примх і бажань.
Одного вечора він зайшов на кухню і недбало повідомив, що ми переїжджаємо. Я була вражена і запитала його, куди ми переїжджаємо. Його відповідь обрушилася на мене, як тонна цегли. Він сказав, що ми переїжджаємо в нову квартиру, але право власності буде на ім’я його матері. Я не могла повіриmи в те, що чула. Він купив квартиру не для нас як пари, а для своєї матері. Незважаючи на його твердження про протилежне, було зрозуміло, що мої інтереси ніколи по-справжньому не враховувалися.
Коли я висловила своє обурення, він відкинув мої побоювання, заявивши, що його мати – надійна людина. Він звинуватив мене в тому, що я так реагую, бо хочу отримати частку квартири. Це було болючим усвідомленням. Він не довіряв мені і вважав, що мене турбують лише матеріальні блага. Я намагалася поясниmи йому, що для мене немає сенсу вкладати гроші в квартиру, яка належить не мені, а його матері. Я хотіла довіри і рівності, а не квартири, записаної на його матір.
Після року життя в такій напруженій атмосфері ми вирішили подаmи на розлучення. Я не шкодувала про це рішення; я знала, що це був правильний вибір для мене. Я хотіла партнера, який би цінував і поважав мене, який би ставився до мене як до рівної. Я заслуговувала на довіру, на будинок, який належав би нам обом, а не тільки його матері. Настав час поставити на перше місце моє власне щастя і благополуччя, навіть якщо це означало розрив стосунків, які більше не влаштовували мене.
