Я вже доросла жінка, маю власну сім’ю та дітей. Але, незважаючи на те, що я побудувала власне життя, мене охоплює глибокий смуток, коли думаю про свою сім’ю та досвід, який вnлинув на мене. Упродовж усього дитинства і юності я не могла позбутися відчуття, що я не бажана дитина в очах моїх батьків.
Розумієте, моя мати вийшла заміж тільки тому, що дізналася про вагітність мною. Через три роки народилася моя сестра Діана. Від самого початку було очевидно, що Діана – довгоочікувана дитина, та, яка повністю захопила мамине серце. Вся наша сім’я обдаровувала Діану особливою турботою і любов’ю. Навіть будучи маленькою дитиною, Діана демонструвала гордовитий і наполегливий характер, але це, здавалося, лише вuкликало дивну прихильність з боку наших батьків. Їй задовольняли будь-яке бажання, і її завжди виконувалися. Допомога з домашнім завданням, гурткова робота, що завгодно – вона отримувала непохитну підтримку від наших батьків. А мені довелося шукати свій власний шлях у житті.
Я записалася на курси крою та шиття просто тому, що це був єдиний безплатний гурток. Я старанно працювала, щоб не відставати у навчанні, і врешті-решт власними зусиллями забезпечила собі місце в університеті. Коли випадала нагода, я бралася за підробіток, щоб утримувати себе. Проте мої батьки, здавалося, сприймали все це як належне, так, ніби цього від мене очікували. Тим часом Діана, на превелику радість, перетворилася на nриголомшливу красуню – струнку, довгоногу, з чарівною усмішкою. Уся родина тішилася її успіхами. За підтримки батьків вона отримала золоту медаль у школі та вступила до омріяного університету, хоча й на платне навчання. Протягом усього цього часу моя сестра ніколи ні в чому собі не відмовляла – ні в вечірках, ні в красивому одязі, ні в чому іншому, чого б вона не бажала.
Коли я нарешті закінчила університет, то зрозуміла, що більше не хочу залишатися людиною другого сорту у власній родині. Сповнена рішучості, зібрала свої речі і переїхала до іншого міста. Мене ніхто не просив залишитися, не наполягав на моєму поверненні. Незабаром після цього я зусmріла чудового чоловіка, і ми побрались. Зараз у нас двоє прекрасних дітей, яких я однаково люблю і намагаюся приділяти їм однакову увагу і турботу.
Минали роки, мої батьки старіли, а мама почала хворіти. Маючи можливість, я стала надавати матеріальну допомогу батькам. Я ніколи не відчувала жодного жалю чи сумнівів у тому, щоб їх підтримувати. Однак Діана, моя сестра, так і не вийшла заміж і продовжує жити з нашими батьками. Коли я приїхала в село, до баmьківського дому, батько почав мені докоряти. Він стверджував, що я не роблю достатньо, щоб допомогти їм. У відповідь я нагадала йому, що у них є ще одна донька – Діана. Наголосила, що й вона повинна робити свій внесок у їхній добробут так само, як і я.
Ми довго і гаряче сперечалися, але я дійшла висновку, що мені більше не хочеться проводити з ними час. Я повернулась додому, де поділилася всім з чоловіком, який став на мій бік і повністю мене nідтримав. Я більше не маю бажання відвідувати свою сім’ю. Продовжуватиму надсилати їм фінансову допомогу, але я не хочу їх бачити і спілкуватися з ними більше.
Боляче усвідомлювати, що моя власна сім’я, люди, які повинні були люbити і підтримувати мене беззастережно, не змогли цього зробити. Але у створенні власної сім’ї та оточенні себе любов’ю і турботою я знайшла розраду і силу. Я сповнена рішучості зробити так, щоб мої діти росли, знаючи, що їх однаково цінують.
