У житті 46-річної Людмили розгорнулася надзвичайна історія, яка назавжди змінила її долю. Дорослі діти, що раніше мешкали з нею селі, закінчили навчання і залишились жити у місті. Людмила ж лuшилась доглядати за господарством і городом. Село прилягало до річки, розташованої біля розлогого лісу. Місцеві жителі часто ходили до лісу по гриби, незважаючи на значну відстань. Людмила не була винятком і часто досліджувала ліс у пошуках грибів та ягід.
Одного доленосного дня, біля річки, пильний погляд Людмили впав на маленьку, розгублену дівчинку. Спочатку вона подумала, що батьки дитини знаходяться неподалік, але, придивившuсь, стало очевидно, що дівчинка була зовсім одна, а її очі розгублено обводили поглядом все навколо. Людмила обережно підійшла до неї. Зрозумівши, що дитина залишилася без нагляду, вона прийняла відчайдушне рішення – забрати дівчинку додому. Оскільки восени рано темніє, а ночі прохолодні, у Людмили не було іншого вибору. Жінка вирішила, що вранці буде шукати батьків дівчинки.
Ранок настав, але пошуки батьків не увінчалися успіхом. Дівчинка, якій приблизно п’ять років, весь час мовчала, не промовивши жодного слова. Людмила, серце якої боліло за дитину, вирішила звернутися за допомогою до місцевої влади. Вона оперативно звернулася до поліції, яка швидко розшукала матір. З’ясувалося, що дівчинку звали Дарина, а її мати, обтяжена алк оголізмом, бездушно нехтувала власною донькою, вважаючи її тягарем. Матір добровільно написала листа, в якому відмовилася від будь-якої відповідальності за добробут Даринки. Дитину негайно відправили до дитячого будинку.
Сповнена співчуття до дівчинки, замкненої в стінах інтернату, яка ще й не вміє говорити, Людмила вирішила діяти. Вона поговорила з дітьми і, врешті-решт, прийняла доленосне рішення – усиновити Даринку як рідну.Хоча Дарина знала, що Людмила не була її біологічною матір’ю, але ставилась до неї, як до рідної.
Життя Дарини не обійшлася без труднощів. Вона тривалий вчилась розмовляти, демонструючи ознаки затримки розвитку. Однак дівчинка була надзвичайно скромна та слухняна. Людмuла повністю присвятила себе зростанню та розвитку Даринки. Завдяки наполегливим зусиллям, з’явились перші успіхи в навчанні. А, коли дівчинка перейшла до старших класів, то вже була нарівні зі своїми однокласниками, перевершуючи всі очікування.
Протягом усього цього часу Дарина розуміла, що Людмuла не була її біологічною матір’ю. Але її любов до жінки, яка подарувала їй другий шанс на життя, не знала меж.
