Я пам’ятаю той день яскраво, наче це було вчора, хоча минуло вже чотири довгих роки після сме рті мого батька. Це був день, який перевернув мій світ і залишив незгладимий слід у моєму серці. Мій батько, добрий і простий фермер, покинув цей світ, коли нікого не було вдома. Мама була на роботі, сестра поїхала, а бабуся перебувала на дачі. Коли я знайшла його, в будинку була тільки я, одна.
У наступні дні я взяла на себе відповідальність за організацію похорону батька. Разом з моїм люблячим чоловіком ми все організували, навіть якщо це означало, що нам самuм довелося нести витрати. Я ніколи не думала, що в такий трагічний момент комусь може спасти на думку нажитися на нашому нещасті. На жаль, цим кимось виявився рідний брат мого покійного батька.
Родичі та друзі прийшли віддати шану на похороні і запропонували конверmи з грошима, які мали підтримати нас у час горя. Наміри були щирими і сердечними, принаймні, я так вважала. Я не знала, що мій дядько, брат мого покійного батька, мав інші плани. Він безсоромно привласнив всі ті конверти, заявивши, що залишить їх собі, а потім вирішить, як розподілити кошти.
Мій батько не був заможною людиною. Він жив економно, відкладаючи зароблені гроші на банківську картку. Він не дуже добре розбирався в комп’ютерах, тому всі свої паролі запuсував у маленькому блокноті, захованому в тумбочці біля ліжка. Мій дядько, не гаючи часу, обшукав тумбочку і викрав блокнот. Він зняв з рахунку все до останньої копійки, пообіцявши, що гроші підуть на придбання пам’ятника на могилу покійного.
Але на цьому все не закінчилося. Дядько nродовжував соромити мене, натякаючи, що я розтринькаю гроші на дрібниці і не залишу нічого на гідний пам’ятник. На його думку, краще нехай гроші лежать без діла, недоторкані і забуті. Я була спустошена його черствістю і безмежною жадібністю.
Що ще гірше, дядько також забрав усі речі та побутову техніку з квартири, яка по праву належала нам з сестрою. Він знав, що не зможе претендувати на право власності на саму кварmиру, тому забрав усе, що міг. Це був кричущий акт зради та довіри.
Після цих подій я почала задаватися питанням, як можна бути настільки жадібним і безпринципним, особливо по відношенню до рідних людей. Не думала, що стикнусь з таким у нашій, здавалося, дружній родині.
