Відчуваю себе абсолютно самотньою людиною. Знаходжу розраду в роботі, занурюючись у завдання та виклики, які заповнюють мої дні. Це моя втеча, спосіб відволіктися від порожнечі, яка nронизує моє життя. Я не хочу повертатися додому, бо там на мене ніхто не чекає. У свої 26 років я вже добре знайомий з суворою реальністю самотності.
Я одружився з коханою дівчиною Оксаною. Ми були сповнені мрій і сподівань на майбутнє, уявляли собі власну сім’ю. Вона була чудовою жінкою, доброю і турботливою. Готувала смачну їжу і підmримувала порядок в нашому домі, здавалося, була віддана нашим стосункам. Але життя має властивість підкидати нам несподівані виклики, які можуть розірвати навіть найміцніші зв’язки.
Розчарування нашої сім’ї прийшло у формі одкровення: Я виявився безплідним. Роками ми намагалися зрозуміти причину нашої нездатності зачати дитину. Ми пройшли через незліченну кількість mестів, візитів до лікарів і розбитих надій. З кожним днем тягар розчарування ставав дедалі важчим, і це стало непереборною перепоною для нас обох.
Зрештою, Оксана прийняла рішення виїхати за кордон, пославшись на престижну роботу. Вона ніби хотіла втекти від болю, від постійних нагадувань про нашу спільну невдачу. Я розумів її nричини, але це лише поглиблювало прірву, що утворилася між нами. Ми все більше віддалялися одне від одного, і здавалося, що наше колись багатообіцяюче майбутнє вислизнуло крізь пальці.
Лише згодом я дізнався про справжню причину мого безпліддя. У дитинстві я перехворів на свинку, на той час, здавалося б, нешкідливу хворобу. Я не знав, що вона буде переслідувати мене і не дасть мені здійснити моє найпотаємніше бажання – стати батьком. Якби я знав про це раніше, якби моя мати розповіла мені nравду перед моїм весіллям. Можливо, все склалося б інакше, а можливо, весілля не відбулося б взагалі. Ці питання залишалися відкритими, переслідуючи мої думки і наповнюючи мій розум нескінченними “а що, якби”.
Тепер я зрозумів, що мала на увазі мама, коли сказала на весіллі: “Ох, діти, що ж тепер буде”. Зараз, коли я стою на цьому перехресті свого життя, бажання мати сім’ю і дітей все ще палає в мені. Я обмірковую різні сценарії, уявляючи альтернативні шляхи, якими могло б піти моє життя. Я навіть розглядав можливість одруження з жінкою, яка має дитину, з кимось, хто міг би повернути проблиск радості і надії в моє існування. Але ранu минулого ще не загоїлися, і я залишаюся в пастці свого емоційного сум’яття.
Продовжуючи обмірковувати можливості, я не можу не зациклюватися на минулому. Мені цікаво, що могло б бути, якби моя мати відкрила правду раніше, або якби я дізналася про реальний стан свого здоров’я до нашого шлюбу. Але ці питання назавжди залишаться без відповіді, лише уламками розбитої мрії.
Наразі я знаходжу розраду в роботі, занурюючись у завдання та виклики, які поглинають мої дні. Це звична рутина, притулок від болю, що не дає мені спокою.Я все ще той самий молодий чоловік, працьовитий і вільний від шкідливих звичок. Але в глибині душі моє серце болить за сім’єю, якої у мене, можливо, ніколи не буде, а в голові крутяться нескінченні можливості, які могли б змінити моє життя.
Можливо, одного дня я знайду в собі сили відпуститu минуле і прийняти невизначене майбутнє, яке чекає на мене попереду. А поки що я продовжую йти самотньою стежкою, сподіваючись, що десь на цьому шляху проблиск світла приведе мене додому, туди, де чекають любов і родина.
