Мій батько справжній дурень, вибачте, якщо такому другові відправив власну доньку, та навіть гадки не мав, що то не друг, а зб0ченець!
Коли я тільки вступила до університету, нас відразу попередили, що в гуртожитку йде капітальний ремонт, перші місяці три в нього заселитись не буде можливим, тож доведеться шукати житло на перший час десь окремо. Комендант нам підказала, що дівчата, які мають в майбутньому жити в одній кімнаті згуртувались, та орендують квартиру разом, а потім так само переїдуть до гуртожитку. В цілому, геть непогана ідея, та я поняття не мала, хто ті дівчата, де взяти їх контакти та й взагалі, розгубилась. Батько мене підтримав.
– Доню, то ти не хвилюйся, в мене в місті, якраз недалечко від твого університету друг живе з родиною! Я в нього попрошу на пару місяців тебе поселити, будемо йому продукти якісь із села привозити та за комуналку якусь копійку давати. Все ж дешевше, ніж за квартиру платити, нам й так тяжкувато з мамою доводиться.
Мені ідея спершу сподобалась. Я завше була за економію. Й так совість мучила кожного дня, що не добрала той бісів бал на державне. Стидоба жах просто!
Ось так за декілька днів до початку навчання мене привезли до того друга. Він жив із дружиною, син вже давно окремо переїхав, тож мені віддали його кімнату. З перших днів до мене гарно ставились. Інна Іванівна готувала смачнющі пиріжки та запіканки. Я почувалась як вдома. Та одного ранку, коли жінка ввечері поїхала на дачу, я прокинулась від того, що мене хтось трогає за ногу. Аж підскочила! Поряд на ліжку сидів чоловік та гладив мені ногу вище коліна.
-Що ви робите!?
-Буджу тебе. На навчання спізнишся ж.
Той випадок я пустила мимо, адже дійсно через дві хвилини мав заграти будильник. Та кожного дня почала помічати все більше дивних збігів. То замоk у ванну кімнату зламався, двері повністю не прикриваються. То він мене обіймає за талію, ніби я його пасію, то погладжує нижче спини коли обіймає під час прощання. Та ще купа різного. Останньою краплею для мене стало, коли я переодягалась в кімнаті, він зайшов без попередження та відмовився виходити. Того ж вечора я зібрала речі та переїхала до хостела. Всім сказала, що гуртожиток вже відкрили. Краще піду попрацюю офіціанткою ввечері, аніж буду терпіти прямі домагання від лисого пердуна. Чесно сказати, батькам та дружині того друга я нічого не розповіла. Чомусь не осмілилась. Та на душі досі противно.
