Коли я завагітніла від чоловіка, з яким зустрічалась, то знала, що він мав родину та дитину. Тоді мені здавалось, що нічого страшного я не роблю. А що? він же сам до мене прийшов, познайомився, на побачення запросив. Це вже потім я дізналась, що він має родину, та була вже так в нього закохана, що вирішила зашити все так, як є.
Ми продовжили зустрічатись, та з часом я зрозуміла, що таке становище мене не влаштовує. Перша не дзвони, не пиши. Зустрічатись тільки в будні дні, як в місті зустрінемось, то не підходь чи навіть не вітайся. Я хотіла повноцінних відносин, на які розраховувала ще коли ми тільки познайомились. Він запихав мене в рамки, а я добровільно закрила клітку. Дурна, та й годі.
Нещодавно я дізналась, що вагітна. Мала досить змішані почуття, адже розуміла, що повноцінну родину мати не зможу. Чоловік мені відразу сказав, що з родини йти не збирається. На новину він відреагував дивно. Просто мовчки пішов із нашого побачення. Ні подзвонити, ні написати я сама не могла, правила ж забороняли.. Декілька днів просто сходила з розуму, не знала, що робити.
Через три дні він постував в мої двері. В руках мав дві великі валізи. “Я обрав. Буду жити разом із тобою та ростити нашого сина. Я зізнався дружині, скоро отримаю документи на розлучення”.
Я б ніби мала й радіти, та душею чула, що щось не так. Не так все мало бути. Я хотіла надійного чоловіка, який не матиме від самого початку від мене маленьких секретиків у вигляди дружини та дитини за спиною. Декілька місяців ми жили разом. Навіть ходили разом на лікарські огляди. Купили разом ліжечко та візочок малюку. Та радості від того, що мій коханий поруч я геть не мала. Так, я як і кожна вагітна була в передчутті нового життя, розуміла, що тепер не сама, та маю найбільшу відповідальність у власному житті під серцем, та все ж, щось не так.
Сьогодні я прокинулась десь о четвертій ранку та зрозуміла що саме. Мене не влаштовував батько дитини. Так, він пішов від родини заради мене та нашого малюка… Проте… Проте де гарантії, що так само легко він не піде від мене до нової дівчини, яка буде молодшою, гарнішою, чи просто іншою? Він не надійний. Я не могла йому довіряти, чи тим паче покладатись хоч частково. І головний аргумент я мала, адже сама стала свідком того, як маючи гарну родину, чудову дружину (Так, вона була гарною жінкою у всіх сенсах), він так легко все покинув. Гадаю, для тієї родини то на краще. Адже аби це не сталось через мене, сталось би через іншу. Так само може статись і зі мною. Тож не буду тягнути кота за хвоста, виставлю його геть вже зараз. Нічого мати під боком таку петлю… Обрубаю кінці відразу, зараз буде тяжко, та потім легше.
