Сьогодні мені стало невимовно соромно за свого батька та матір. Я знав, що вони не надто виховані, та взагалі, своєрідні люди, та це мене взагалі вразило.
Ми якось поїхали родиною до річки на відпочинок, я гадав, все буде добре, та дуже сильно помилявся. Саме тому раніше для мене гірше родинної поїздки не було нічого. Ми приїздили на річку, наприклад, чи в ліс, розкладали речі, розпалювали вогнище. На моменті, коли потрібно було займатись роботою, а не лежати на боці жирок відлежувати, батьки починали сваритись, кому що потрібно робити. Вони ще не встигли приїхати, а вже було повно криків. Мати із батьком сварились між собою, а злість потім виливали на мене та сестру. В дитинстві, пам’ятаю, я завжди почував себе винним у всіх негараздах. Навіть якщо хтось із рідних ранком прокидався просто бех настрою. Всі їхні проблеми проєктував на себе, намагався якнайменше показувати, що я взагалі існую. Тож повернемось до цієї історії.
Ми з батьками не бачились близько року. Я їздив за кордон на заробітки, тож коли повертався, захотілось їх побачити. Вирішив запропонувати поїхати на природу, посмажити м’яса, відпочити. Все ж таки ми вже всі дорослі, мало б щось змінитись. Як не крути, вони мої рідні, я їх любив.
Коли ми приїхали на природу, навкруги було чисто, співали пташечки, а хтось із небайдужих людей встановив лавки та стіл для відпочиваючих. Неподалік встановили величезний бак для сміття.Мене це справді здивувало. Адже раніше такі зручності були тільки на платних майданчиках.
Ми посиділи, гарненько випили, наїлися. прийшов час все збирати до купи та повертатись додому. Тут мене дуже здивувала поведінка власних батьків. Вони просто спакували недоїдені продукти, а пакети, одноразові тарілки, склянки та пакети залишили на столі. Бумажки, які порозкидав вітер вони ігнорували, та не вважали за потрібне взагалі щось робити із власними речами.
– Ви куди це? А прибрати за собою?
– Ай! Немає нам що робити, чесне слово! Ходім, таксі вже приїхало.
– Так, чекайте, ми тут відпочивали, ми тут намітили, тож нам й прибирати. Коли ми приїхали, тут було чисто до нас, тож так само має залишитись й після.
– Шо ти торочиш?Нема мені чого робити, як прибирати! Я тобі що, наймався?!
І тут я зрозумів, що немає сенсу сваритись, чи щось доводити. Ці люди якими були, такими й залишись. Батьки поїхали вперед на таксі, ще кричали мені щось із машини, а я залишився прибирати все сміття після відпочинку. Мені соромно, що вони такі недалекі та невиховані. В народі таких звуть бидлом, та дійсно є за що… Настрою їхати до них додому геть немає. Переночую у друзів, а там зніму житло окремо, а то й взагалі знову поїду з країни. Розчарування знову повернулось в моє життя.
